ICTV
MYICTV
Рус
Укр
лист редакції
Сегодня, 14:31

Японія: те, що залишилося за кадром

 

Країна сходу сонця не схожа на інші, в яких пощастило побувати. На перший погляд з вікна автобуса, ті ж вулиці і багатоповерхівки, офісні і торгівельні комплекси у центрі столиці і безліч реклами, щоправда на величезних моніторах. Так само поспішають заклопотані люди, тисячі автомобілів і автобусів.

Перше, що привернуло увагу – правосторонній рух і різноманіття машин. «Тойоти», «Лексуси», «Хонди», «Акури», «Ніссани», «Інфініті», «Мазди», «Міцубіші», «Сузукі» і «Дайхатсу» різноманітних моделей, переважна більшість з них лише для внутрішнього ринку. Зрозуміти, яка марка перед тобою можна лише по задньому знаку. Передній, зазвичай, із якимось незрозумілим для іноземців символом чи візерунком. Із європейців тут лише «Мерседес», «БМВ», «Ауді», «Вольво», «Вольксваген». За 5 днів також зустрілися кілька «Порше» і лише один «Бентлі». Майже всі із правим рулем. Японські водії і пішоходи сумлінно виконують правила дорожнього руху. У 12-ти мільйонному Токіо за 3 дні ми не потрапили в жоден затор. Кілька тягучок було лише на «хайвеї» за містом – там ремонтували дорогу.  

Чимало японців у пов’язках і масках. Щоправда, на відміну від українців, які під час «епідемії» 2009-го у такий спосіб захищали своє здоров’я, японці одягають маску, як тільки погано почуваються самі і щоб вберегти інших. На місцевому телебаченні ватно-марлеві пов’язки навіть рекламуються. Про здоров’я та зовнішній вигляд японці дбають. За час перебування помітив лише кількох товстих людей. Їхня кухня надзвичайно смачна: дуже мало жирів, натомість багато морепродуктів, зелені і різноманітних приправ. Щоправда іноземці від неї чомусь повнішають, розповіли нам українці, які живуть і працюють в Японії вже кілька років.

Про рівень життя краще розкажуть цифри. Мінімальна зарплата працівника столичної фірми, який щойно влаштувався на роботу після вишу – 5 тисяч доларів США. Оренда двокімнатної квартири у центральних районах Токіо 2,5-3 тисяч доларів в місяць. На харчування – не у ресторанах, а на купівлю продуктів і приготування їжі в дома, - на сім’ю з 3 осіб витрачають майже 3 тисячі доларів на місяць. Вартість літру бензину дуже схожа на українську – на АЗС «Шел» 123 єни за літр японського 95-го. На українські гривні – це трохи більше 11 гривень за літр.

Привітно посміхатися тут звикли не лише продавці в магазинах і обслуговуючий персонал в готелях. Посмішка, уклін і привітливість тут такі ж традиційні, як і постійні землетруси і природні катаклізми. За офіційними даними щороку тут кілька тисяч землетрусів. Приміром, від 11 березня 2011 року, коли трапився Великий східно-японський землетрус, до кінця року в Японії зафіксовано 6757 землетрусів.

Поштовхи досить відчутні. Один із них ми з оператором Євгеном Зозулею відчули на 36-му поверсі готелю «Вестін Сендай». Відверто - відчуття не надто приємні. Двигтіння будівлі і скла запам’яталися надовго. На екрані телевізора, на всіх каналах одразу ж з’явилося віконце із повідомленням про землетрус і зображенням його епіцентру. Однак, самі японці до коливання землі і підземних поштовхів вже звикли. Шеф-кухар ресторану, який на 37-му поверсі готелю, розповів, що торік, коли землетрус був майже 9 балів за шкалою Ріхтера, будівля готелю не постраждала, а от посуд перебився майже весь. А вже за два дні після нашого від’їзду Японію знову сколихнув землетрус – магнітудою 5,2 бали. На щастя, цього разу обійшлося без жертв і руйнування.

Японія ще не оговталася від минулорічної катастрофи. Місто Наторі досі перед очима. Торік 9-ти метрова хвиля цунамі за лічені хвилини знесла 72-тисячне місто, в один момент загинули тисячі людей. Нині ж про місто, яке тут було, нагадують лише дороги, фундаменти будинків і міст. Сотні втоплених автомобілів зібрані на окремих майданчиках – їх ніхто не охороняє, але їх не крадуть і не розбирає на запчастини. А за кілька кілометрів від узбережжя на тротуарах, і полях припарковані яхти, катери і човни – сюди їх занесло торішнє цунамі.

Збудований табір тимчасового житла Мітадзоно 2 теж вражає. У невеликих дерев’янних будинках: кімната, кухня, туалет - живуть родинами. Всі свої пожитки тримають у картонних коробках, однак крім того що мало місця, більше ні на що нам не скаржилися. Місцева знаменитість – собака Куро. Цей песик під час цунамі був в автомобілі разом із господарем. Чоловік загинув, а Куро повернувся через 2 місяці і знайшов свою господиню і двох її дітей.

Окрема історія з «Фукусіма». На АЕС журналістів не пустили, дозволили лише побувати там українським депутатам і фотографу. Працівники станції одразу ж після привітання просили в української делегації вибачення, що сталася аварія.

Однак відзняті кадри ретельно перевірили і видалили фото, на яких видно зруйновану станцію. До речі – це перша іноземна делегація, яку взагалі японці пустили на станцію. Схоже, що вони досі не усвідомили, яке лихо принесла їм «Фукусіма». Таке враження після перебування на станції було в наших парламентарів. За рік після катастрофи японці не знають, що саме у них відбувається у пошкодженому реакторі, який рівень радіації, куди щодоби діваються десятки тонн води, якою вони охолоджують енергоблок.

Окрема історія із жителями префектури Фукусіма. Як розповів 23-річний Йоші Даджуміче, він відчуває себе ізольованим у власній країні. Адже одразу ж після аварії вся Японія почала вважати, що жителі префектури Фукусіма небезпечні і радіоактивні. Юнак вже переїхав у інше місто, однак ставлення співвітчизників за рік після аварії поки не дуже змінилося.

Та попри всі негаразди країна сходу сонця навчилася підніматися із руїн і долати будь-які труднощі. Японці надзвичайно працелюбні: офіційно робочий день з 9-ої до 18-ої, однак існує не писане правило – бути на роботі доти, поки на роботі твій керівник. А японські шефи полюбляють працювати до 21-ї а то й до 22-ї. Вихідні – субота і неділя. А от відпустка – максимум 2 тижні на рік. Принаймні так розповіли українці, які тут живуть і працюють.

І на завершення дві цікаві деталі.

Назву своєї знаменитої страви «суші» японці вимовляють саме так – «суші», а не «сусі», як переконували деякі колеги. Щоправда «ш» у них звучить набагато м’якше, ніж звикли говорити українці, щось на зразок «ш» з м’яким знаком. Про те, що правильно говорити саме так запевнила працівниця українського посольства, яка 5 років вивчала японську у Києві і вже 3 роки живе і працює у Токіо.

Українські депутати зустрілися з японськими колегами. 5-хвилинна протокольна зустріч, потім розмова без преси. Після цього нашій офіційній делегації показують нижню палату парламенту – Палату представників. Традиціний огляд сесійної зали і фото на центральній трибуні. І ось, що перше запитав один із українських народних обранців, ставши на трибуну: а скільки тут платять? Дружній сміх журналістів, які навіть на балконі почули цю фразу, колеги депутата не підтримали. 

 

Факты / Выпуск 18:45. 22 ноября

Опрос

Изменил Евромайдан Украину?
Да
Нет