PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

5 известных стихотворений украинского поэта Бориса Олийныка

Сегодня умер известный украинский поэт Борис Олийнык. В память о великом деятеле украинской культуры Факты ICTV собрали 5 его самых известных произведений.

Печататься Олийнык начал еще в школе. Первое стихотворение опубликовано в 1948 году. Он автор более 40 книг стихов, эссе, статей, которые выходили в Украине, во всех республиках СССР, переводились на русский, чешский, словацкий, болгарский, польский, сербский, румынский, итальянский и другие языки.

Факты ICTV предлагают прочесть следующие его стихотворения – Парубоцька балада, Стара пісня на новий мотив, Ринг, Пісня про матір и Вибір.

Парубоцька балада

Я летів красивим чортом

На коні, як ворон, чорнім –

Біла піна падала, мов сніг, –

Ех,

до тієї Чураївни,

Що клялась від третіх півнів

Рушники послать мені до ніг,

Та

до тієї… до такої,

Що як поведе рукою –

Солов’ї вмирають навесні!

Я летів…

А на Купала

Дві зорі підбито впали,

Заридав у глухомані сич…

Гей, скоріше, коню-друже,

Щось мені на серці тужно,

Щось не договорює ця ніч.

Та

ще ж, як на чиюсь намову,

Загубилася підкова…

Щось недобре затаїла ніч.

Я влетів з розгону в ранок

Під високий білий ґанок,

Де колись уста її пізнав…

Тільки ж чом це так вогнисто

Сіють музику троїсти?

Чуєш, коню, що б воно за знак?

Розчахнулись нагло двері –

Став біліший від паперу:

Вийшла Чураївна… у фаті.

Тонко скрикнула, мов чайка.

Випала у свахи чарка.

Три музики зблідли, як святі.

Вмерзнув повід у долоню.

Так оце виходить, коню.

Ми з тобою гнали крізь віки,

Щоб Зеленої неділі

Встигнуть… на чуже весілля?

Де ж твої, Марусю, рушники?!

Щось лепече про розлуку,

Простягає білу руку, –

Повертаймо, коню… в три хрести!

Та

скоріш від цього саду,

Де зустрів я ніжну зраду.

Та не слухай тоскного: “Прости!”

Люто вилетів на греблю,

Вдарив тугою об землю –

Обірвались струни у музик.

Закричали треті півні,

Впала з горя Чураївна

Головою в проданий рушник.

Ще не раз ти, Чураївно,

Скрикнеш чайкою осінньо,

Коли я попід твоїм вікном

На коні, як ворон, чорнім

Пролечу красивим чортом,

Хрещений весільним рушником.

Ех,

до тієї… до такої,

Що як поведе рукою –

Скрипка заголосить під смичком

Та

до тієї, до другої,

До тії… та не такої.

Під чиїм же, коню, ми вікном?!

Стара пісня на новий мотив

Я тебе любив, я так любив,
Горе моє, зоре, ладо-знадо,
Що слова од щастя розгубив,
І ніхто довіку їх не знайде.

Я до того двору, сам не свій,
Лебедем приходив, як на свято,
Тільки ж ти, немов на рану сіль,
Кидала лукаво: «Здрастуй, свате!»

А якось мій батько уночі
Підстеріг мене та й каже:
«Хлопче,
Ти до неї стежки не топчи,
Там давно сусіда стежку топче.

Знаю, що болить, як на ножі!
Тільки вже нехай воно… як вийшло.
Вдар об землю лихом, не тужи,
Та й шукай собі до пари іншу».

Я покинув з туги все як є.
Біг понад сльозою на край світа!
Тільки ж ти на горе на моє,
Де б я не ступав, зорею квітла.

Думав, що зійшло за плином літ…
Але як побачив тихі ружі,
Солов’єм затьохкав білий світ,
А мені на серці — чорно й тужно.

Вже твоя коса, як у диму,
Лиш мені ти світиш юним станом…
Стала ти дружиною йому,
А мені навік зорею стала!

Ринг

І гнів, і жах. І білі маски
Облич.
І злами рук, як ринв.
І от затихло.
Тільки пласко
Лисніє квадратовий ринг.

Там не суперник мій,
а ворог
Зіперсь бундючно на канат.
Над ним у чорному,
як ворон,
Чаклує хижий секундант.

Той ворог хитро, як лисиця,
Мені готує рішенець.
Нахабно в праву рукавицю
Кладе для певності свинець.

Суддя те бачить.
Та… не баче.
Вони у змовинах давно.
Та й переможців же тим паче
Не судять потім все одно.

А зал, як тур, реве безжально.
Назад одрізано путі:
Мій секундант у роздягальні
Лишив рушник на видноті.

Що ж, буде бій.
Важкий. Без правил.
Мій ворог — публіки владар —
Мені вцілятиме ізправа
Під серце зважений удар.

Він буде бить мене, як схоче:
І знизу, й справа, і згори.
І нижче пояса. І очі
Схова продажний рефері.

Я все стерплю в жорстокім герці,
Аби лише, зберігати стиль,
Не пропустить удару в серце.
Не пропустить… Не пропустить…

Ще буде потім раунд третій.
І вжє коли в канатний скрут
Я буду ворогом припертий
І загнаний в четвертий кут,

Коли, нахабний і безкарний,
Повірить він у мій кінець
І для останнього удару
Зведе з правицею свинець,

Я визбираю в жмуток силу
Своїх поразок і удач —
В ім’я отця, і духа, й сина
Обрушу з лівої удар

Такий, що раптом ляже
тиша.
І стануть зайві лікарі.
І марно буде, паче миша,
Метатись підлий рефері.

То буде бій…
А зараз мертво
Лисніє холодом квадрат.
Іду. І поруч мене твердо
Крокує Честь — мій секундант.

Пісня про матір

Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко —
і тихо пішла за межу.
— Куди ж це ви, мамо?! —
сполохано кинулись діти,
— Куди ви, бабусю? —
онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко…
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти…
А ви вже без мене ростіть.
— Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
— А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
— А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
— Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу,-
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
злетіли увись рушники.
“Лишайтесь щасливі”,-
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.

Вибір

Над штормом, над шабельним зблиском,
Над леготом теплим в житах
Гойдається вічна колиска
Маятником Життя;

Життю — ні кінця ні начала.
І вічно по колу землі:
Комусь — лебеді від’ячали,
Комусь — ще сурмлять журавлі.

Один передбачливо очі
Прикрив ще ва крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?

А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і… згорів,
І люди відкрили в сузір’ях
Зіницю нової зорі.

Коли б загадали: — Хочеш,
Одне лише слово твоє —
І вища — лаврова! — почесть
Чоло твоє обів’є,—

Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!

Читайте:  Умер Евгений Евтушенко

Напомним, что Борис Олийнык ушел из жизни в результате длительной болезни. Ему было 82 года.

Загружается…

Вверх Вверх
Вверх