Автор:Марина Петрова

Кіноштики

Я лечу до Варшави по сенсацію, якої нема…

 

Я лечу до Варшави по сенсацію, якої нема…Митник в аеропорту Бориспіль, побачивши нашу знімальну групу, цікавиться, що плануємо знімати. «Інтерв’ю з режисером Єжи Гоффманом», – відповідаю. «Так-так – продовжує розмову митник. – Він, здається, зняв багатосерійний фільм про Україну. От тільки не знаю, де його можна подивитись». Щиро радію обізнаності нашого митника й іду на посадку.В аеропорту Варшави, названому на честь Шопена, сідаємо у таксі. Польська жінка-таксист ставить те ж питання, що й український митник. На мою відповідь знизує плечима. Каже, що новий фільм Гоффмана про Варшавську битву (1920 року поляки відбили багатотисячні штики Червоної армії) її не дуже вразив. «Інша річ – продовжує вона – знятий раніше фільм Анджея Вайди «Катинь» (1940-го року під Смоленськом радянська влада розстріляла понад 20 тисяч полонених польських офіцерів). «То – справжнє кіно», – додає жінка.Самі події, за якими польські кінометри зняли фільми, роками псували спочатку польсько-радянські, а потім польсько-російські стосунки. І кінопрем’єри росіяни підкреслено ігнорували. Нагода відплатити у поляків була 2007-го, коли Росія, задіявши мега-кінематографістів – режисера Володимира Хотиненка та Микиту Михалкова у якості продюсера – випустила на екрани фільм «1612» (про відсіч польській шляхті під проводом Мініна і Пожарського у Росії).«Усе залежить від того, хто історію пише, чи то пак – знімає» – казав мені наглядач православного цвинтаря у Варшаві. Він теж поцікавився, що привело нашу знімальну групу на могили вояків УНР (вони також брали участь у Варшавській битві на боці поляків). Чоловік жваво включився до розмови. «Усе кіно, – казав – то така ідеологія… От той Вайда навіть, не такий вже й опозиційний, він же за «совєтів» орден мав, тож мав можливість знімати… А про бійців УНР поляки мають свою думку, українці, ясна річ, свою».Кіно, виявилось, саме те, що може зблизити тебе навіть з першим пересічним. Воно може навіть не подобатись, але шлях до людини відкриє. Дедалі більше країн беруть це на озброєння. У кінематографічний маркетинг включились навіть інші наші сусіди – білоруси: торік випустили видовищну «Брестську фортецю» (щоправда, спільно з росіянами). Не кажучи вже про героїчне кіно американців та росіян (з останнього: Федір Бондарчук невдовзі вразить «Сталінградською битвою»).В Україні – наміри. Кілька місяців точаться розмови про зйомки за резонансним романом «Чорний ворон» Василя Шкляра (про боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920 році) і бажання довірити їх Єжи Гоффману. Але він від цього відмовився.Я прилетіла з Варшави без сенсації, що знаменитий кінорежисер екранізує лауреата Шевченківської премії. Зате з відповіддю для митника з Борисполя: чотирисерійний фільм про Україну «Народження нації» він подивиться нескоро. Стрічку, яку поляк Гоффман зняв три роки тому, Україна не купила.

 

 


Вверх Вверх
Вверх