PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=
Автор:Василь Саф'янюк

Дякую, що живі!

 

Звичайне відрядження на Полтавщину у Національний природний парк “Нижньосульський” 23 лютого ледве не стало останнім… Останнім у житті… 

 

 

Звичайне відрядження на Полтавщину у Національний природний парк “Нижньосульський” 23 лютого ледве не стало останнім… Останнім у житті…

Разом із Ростиславом Чомко /оператор/ і Володимиром Івановичем Скарбовійчуком /водій/ за 3,5 години ми доїхали до Семенівського району Полтавської області. Ще 15 кілометрів від траси до парку дорогу показував охоронець на білій ВАЗівській шістці. 

До першого рейду проти браконьєрів у новоствореному парку підійшли серйозно. Керівники “Нижньосульського” запросили інспекторів з Державної екологічної служби із Києва, бійців спецпідрозділу «Беркут» з Полтавщини, і знімальну групу «ФАКТІВ».

План рейду простий: охоронці, інспектори та спецпризначенці розділилися на дві групи і з двох сторін поблизу села Погребняки та виїхали на Сулу (притока Дніпа) шукати браконьєрів, яких тут називають “браканами”, та їхні сіті. Те, що тут взимку льодом їздять як і дорогою, місцеві сприймають як належне. Нам із Ростиком і Володимиром Івановичем, який теж вирішив поїхати з нами на зйомку, такі слова були дивні, однак запевняння, що вчора охоронці вже виїжджали на лід, і добре знають всі маршрути, нас дещо заспокоїли.

Тож на новій «Ниві», якою керував начальник охорони парку ми вирушили в рейд. Слідом за нами машина з «Беркутом». Коли ми під’їхали до Сули, перше, що я помітив ліворуч зруйновану понтонну переправу та жовту калюжу води на поверхні ріки. Подумав, невже ми будемо у цьому місці виїжджати на лід. Те ж саме, каже, подумав у той момент і Володимир Іванович. Та водій повертає саме тут і ми на середині Сули в центрі жовтої калюжі.

Неприємний хрускіт льоду і «Нива» починає правим переднім колесом провалюватися під лід. Перше слово, яке в цю секунду прийшло нам всім на думку, як потім вже зізналися один одному, грубий російський матюк, співзвучний із назвою полярної білої лисиці. На наше щастя, водій встигає відкрити свої двері і це нас рятує. Двері зачепилися за кригу, авто продовжує занурюватися лише правим боком. Першим вистрибує водій, Ростик який сидів попереду, передає йому камеру, і вистрибує слідом, замочивши лише черевики.

 

Салон «Ниви» заповнює крижана вода, Володимир Іванович намагається відкинути сидіння водія, адже інакше вибратися із заднього місця неможливо. Сидіння, як на зло, не відкидається. Тоді я, це вже потім помітив, з мікрофоном у руках, протискаюся між передніми сидіннями і вилажу через місце водія. Далі стрибаю, та на край вцілілого льоду не потрапив – провалився у воду. Тут вже мені допомагають вилізти і водій, і «беркутівці», які вибігли на лід. Як у тумані кидаю мікрофон, і з криком, – Володимир Іванович!, повертаюся назад. Допомагаю витягувати його із води.

 

Перші секунди – шок, і як захисна реакція організму сміх. Слава Богу! Всі живі! Камера суха. Намокли лише я, Володимир Іванович, наші мобільні, і фотоапарат Ростика, який був на шиї у Володимира Івановича.

Булькотіння води, яка і далі заповнює салон «Ниви», стоячи на льоду сприймається вже не так моторошно як всередині авто. Як у тумані відходимо на берег, глибоко вдихаю повітря: температура +2, легкий вітерець, і ми, живі!

З найближчої хати охоронці встигають принести дошку, доповзти до машини і, відкривши задні двері, витягнути наш штатив і сумку ТЖК. Після цього «Нива» майже повністю занурюється у воду. Місцеві кажуть – тут глибина до двох метрів.

Погрівшись у машині «Беркуту», пересідаємо на ВАЗівську сімку і їдемо сушитися на базу відпочинку. Ростик запевняє, що ноги не сильно мокрі, сідає в іншу «Ниву» і за 40 хвилин знімає матеріал про рейд, вилучення сітей і замерзлу у них рибу. Трохи підсохнувши ми записуємо коментарі інспекторів, охоронців і стенд-ап біля вилученого у «браканів» добра.

 

Робота виконана. Повертаємося до Києва. І попри жарти і підбадьорювання один одного із жахом думаю, що могло б бути: якщо б машина провалилася прямо, а не на правий бік, якщо б водій не встиг відкрити свої двері, а крига під ними не витримала.

Вся ця історія тривала менше однієї хвилини. Та як сказав Володимир Іванович – все життя перед очима промайнуло поки вибрався із «Ниви».

Дякую, що живі! 

 


Вверх Вверх
Вверх