Автор:Оксана Буньківська

«Перший дзвоник» Першого вересня: бути чи не бути?

Суперважливість цієї події саме 1 вересня можу зрозуміти лише для першачків та випускників

Я – мама. Мама двох школярів – другокласника і учениці 6-го класу. Мама, яка докладає максимум зусиль, енергії та коштів, щоб мої діти розвивалися всебічно. Та мене, мабуть, більшість мамочок може звинуватити у «нефанатичності». Під «нефанатичністю»  я розумію таку поведінку: я не дошкуляю надмірною опікою своїм дітям, не сварюся з мамами однокласників та класним керівником за дрібні образи та якісь конфлікти, не беру вихідних на роботі, бо завтра якесь свято у школі (ходжу лише на ті, які припадають на мої офіційні вихідні дні)… Переконана, читаючи це, багато мамусь негативно оцінили мої дії…

До чого це все? Бо хочу поговорити про перший дзвоник першого вересня. Так склалося, що вже 2 рік поспіль  це свято знань припадає на вихідні дні. І всі школярі урочисто йдуть на лінійку в суботу або в неділю просто, щоб постояти і послухати традиційні слова. Навчання все одно розпочинають з понеділка. Питаю себе – це зручно? З одного боку, ніби, так. У батьків вихідні і вони спокійно можуть відвести своїх чад до школи. Вони переконані, що це важливо зробити власне 1 вересня. Та хіба 6-річна дитина усвідомлює, що це власне має статися 1-го вересня? Для неї її день – це перший день у школі, а якого числа це було, вона навіть і не зрозуміє… То чому це не може бути 2-го вересня, чи навіть третього? Будуть ті самі букети з квітами, всі у святковій формі, ті самі вишикувані школярі, напутні слова директора і батьків, і традиційний «перший дзвінок»!

Суперважливість цієї події саме 1 вересня можу зрозуміти лише для першачків та випускників. Хоча теж умовно, бо ж,  як я уже казала, сценарій свята не зміниться від його дати. То для чого цим дітям подовжувати робочий тиждень? Якщо вони вперше прийшли до школи в суботу чи неділю, хоча б просто на лінійку, то вони вже матимуть 6 робочих днів.

Та й взагалі, хіба це важливо? Рівень освіти падає. Вчителів катастрофічно не вистачає. Діти перестали чимось цікавитися, читати книги, проводити час у дружньому спілкуванні… а ще є школи, особливо в сільській місцевості, де школярі елементарно не мають туалетів у приміщенні…То ж чи повинен міністр думати про те – бути чи не бути першому дзвонику першого вересня?

 

Певно що ні, та й розумний директор школи розуміє, що не це головне. Головне не в антуражі чи якихось штампах, типу стрічка через плече «Першокласник», головне, щоб інститут школи, як такої, яка допомагає вирости кожному –  індивідуальністю, не зник безслідно!


Вверх Вверх
Вверх