Автор:Андрій Гетьман

Виноробство як мистецтво

Справа, яка не гарантує успіху, але потребує щоденної уваги

Справа, яка не гарантує успіху, справа, яка не гарантує повернення інвестицій, справа, яка потребує щоденної уваги, справа, яка дасть результат лише через 7-8 років. Здавалося б, не найпривабливіший бізнес, особливо в нашій країні, де головний розрахунок покладають на швидкий результат і мінімум докладених зусиль.

Однак бізнес-розрахунки відходять на другий план, коли у справу втручається пристрасть. Кримчани відкривають свої винарні для того, щоб зробити своє авторське вино, несхоже на інше. Це Павло Швець і Олег Репін. Тут як у великому футболі. Гроші не обіцяють успіх, але без грошей його взагалі не досягнеш. 

Павло Швець у Росії залишив свій офіс, звідки керував рестораном та винною компанією, однак тепер з його робочого місця відкривається вид на гори і виноград. Робота селянська, розповідає топ-менеджер. До нього на цій ділянці виноград ніколи не садили. Аналіз ґрунту дав лише базові показники. Аби створити свій унікальний смак, доводиться вчитися на ходу. Традиційні кримські виноробні технології не підходять, адже на півострові переважно працювали за принципом багато і дешево. Щоб не помилитися, винороб вирішив не грати у винну рулетку і не втрачати роки, тому висадив одразу 9 сортів, які потенційно підходять до ґрунту. Кілька з них обов’язково матимуть бажані результати.  Тут не вживають жодних хімікатів, бо вони порушують звичне життя мікроорганізмів на винограді і відповідно смак вина зміниться. Але з іншого боку, хвороби та шкідників потрібно виявити завчасно, поки ті не знищать врожай.

За кілька тижнів до врожаю починається творчість – завершення формування смаку вина. Немов у конструкторі, винороб створює баланс майбутнього напою, в нього десятки факторів. Одні з найважливіших – рівень цукру і кислоти, які змінюються щодня, а також час, коли потрібно зібрати виноград. Протягом року – нові виклики, іноді зовсім непередбачувані. Птахи з навколишніх лісів вподобали виноград. Нічого не допомагало відвадити ворон – ні пугала, ні постріли з рушниць, ні спеціальні звукові програми для відлякування пернатих. Рішення виявилося простим – натягнути дріт над лозою, щоб птахам незручно було сідати. 

Три роки тому Павло вперше посадив виноград, лише зараз отримав перше вино. Те, на яке він покладає особливі надії, з’явиться ще через три роки. Однак кожний день, це маленький крок до мети, кожний день завершується із заходом сонця, з відчуттям добре виконаної роботи. Попереду результат, яким можна ділитися з друзями і поціновувачами вина.

Олег Репін професійний винороб. Він своєму вину дає своє ім’я, як гарантію якості. Працює на велику компанію. Але бажання зробити все на свій лад жило в нього довго і вилилося у власний бізнес. Він теж не боїться ризикувати. Вирощує місцевий кримський сорт кокур, який досі не вважали особливо цінним. Але Олег проаналізувавши ґрунт, вірить в успіх кокура. Вперше в Криму він вирощує французький сорт сіра. Той має потужний насичений фруктовий смак, і має сподобатися українцям.

Українці, які все більше мандрують світом, захоплено відвідують французькі та італійські винарні. Сім’ї, які ними володіють стали легендарними – Ротшільди, королівські родини. Знаменитості теж не відстають – виноградники купив Жерар Депардьє, Мадонна, Антоніо Бандерас, Френсіс Форд Коппола. Тож статус власника свого вина додає елітарності. Однак на Заході вже столітні традиції виноробства. Все розписано до деталей. Українці лише створюють свої бренди. Вони не віддають справу на відкуп іноземцям, роблять все самі, щоб потім передати справу наступним поколінням. Вони розробили бізнес-плани, щоб господарство не прогоріло. Вони будуть успішними і відомими. Вони створюють вино, яке може стати ще одним символом країни. Але головне у них є пристрасть до роботи і до змін. Те, що закладає основу успішної країни.


Вверх Вверх
Вверх