Автор:Юлія Мендель

Історичний комплекс, або за що можна не любити Hennessy

Нотатки з Парижа

– Парле франсе ? – ставить мені типове питання Алан.

– Ноу, інгліш, – відповідаю я.

Алан киває головою розуміюче, але розчаровано. – Звісно, з англійською можна легко подорожувати скрізь по світові, еге ж? – І хоча його англійська доволі пристойна, француз робить вигляд, що не налаштований на подальшу розмову. Але я все ж питаю:

– Скрізь, тільки не у Франції?

І тут мене дивує відверта байдужість, з якою Алан відповідає “Так”.

Мені навіть захотілося виправдатися:

– Ну я знаю Мерсі, Бонжур, Бонасуа, Оревуар, – похвалилася я примітивним багажем.

– І все? – обличчя Алана таке ж байдуже.

– Ну та я й їду на 3 дні!

Це, здається, була перша ластівка потепління. Принаймні відтоді Алан почав цікавитися: звідки, хто й навіщо. Двогодинна розмова виявляє гарне почуття гумору рафінованого француза під 60, величезний життєвий досвід і хворобливий патріотизм, що плавно перетікає у неприйняття всього англійського. Надто дивно, думаю я, як на людину, яка все життя подорожує світом. Бізнес Алана полягає в тому, що він набирає французів, охочих мандрувати, і возить їх до різних країн: купує квитки, продумує маршрути, бронює житло, знаходить гідів і робить усе потрібне для мандрів. За кілька десятків років такого бізнес-тріпу він не був лише в одній країні – Україні.

Ми відкриваємо карту, знаходимо Київ, я радісно розповідаю туристичні особливості України, заманюю Львовом, Карпатами, гуцулами, Кримом, столицею та українською гостинністю. Алан дедалі більше випитує. Пропоную йому свою допомогу, якщо приїде.

Він ділиться враженнями від різних країн, розмова тече плавно і легко. Я жартую:

– Ви – не француз, Алан, – на цих словах риси чоловіка серйознішають. – Ви – громадянин світу. – З цікавістю спостерігаю, як помітно чоловіка розслабляє. Дуже дешевий трюк, на мою думку, але Алан іде на гачок. Нарешті він усміхається і далі розповідає про Францію. Я миттєво хвалюся, що була у Коньяку і відвідувала завод Hennessy. Однак Алана це очевидно не тішить:

– Я не п’ю Hennessy. Ти знаєш, що його заснував ірландець?

– Але ж це номер 1 у світі! – невже патріотичні мотиви настільки потужні, що перекрили любов до коньяку!

– Так, але його заснував ірландець, – Алан непохитний у своїй правоті.

«Проїхали» – даю собі установку, концентруючись на приємностях розмови.

– А яке населення Франції?

– 60 мільйонів! – не без гордощів заявляє Алан.

Мене така цифра насправді дивує, на свій сором, ніколи б не подумала. Я беруся роздивлятися узбережну країну, порівнюючи її з Україною. Однак, судячи з усього, мій сусід порівнює Батьківщину зовсім не з моєю:

– А в Британії – 80! – зовсім неочікувано для мене заявляє мандрівник. – Глянь, яка маленька країна і аж 80 мільйонів! І де вони всі вміщаються!?

– Це що – якийсь історичний комплекс? – не витримую я. І просто вражена таким самим беземоційним, як на початку розмови «Так». Може, вони ще й пишаються цим комплексом?

Ми починаємо опускатися доволі рано. Як на долоні, у всій красі в ілюмінаторах розгортається величний осінній Париж. Гарно, що й казати! Та ба – виявляється, не тільки є що, а й можна безупинну захоплюватися цим містом! Півлітака починає охати! П’єр, який сидить через прохід і знає російську, трясе мене за рукав і кричить:

– Юля, смотри! Париж!

Алан, затамувавши подих, видивляється всі красоти.

– Ви мов уперше бачите Париж! – усміхаюся я.

– Просто його так рідко видно. Зазвичай літак опускається надто вертикально і надто швидко. А тут він довго пролітає. Це ж чудово!

Французи більше схожі на дітей, коли розглядають свою столицю. Мені аж дещо ніяково, що я не можу так довго милуватися Парижем. Алан коментує все, що бачить, тицяє пальцем, куди і навіщо мені треба сходити. В мене вже складається враження, що й місяця буде мало.

А їдучи по злітній смузі, він показує Конкорд – найпотужніший літак, створений французами.

– Він долітає до Нью-Йорка за 3 години! – Алан знову гордий за свою націю. – Уявляєш, Юля, за три години можна вже побувати у Нью-Йорку! Правда, ми вже не виробляємо його, бо він занадто дорогий, але ж три години – неабищо!

Ця розмова, як і перебування у Франції в цілому, викликало чимало думок і висновків. Хоча, мабуть, для багатьох така ситуація буде не в новинку. Та на цьому розповідь про свою поїздку і враження я закінчуватиму, бо в листопаді завершується термін візи і треба її буде зробити саме на Францію.  


Вверх Вверх
Вверх