Тетяна Прудникова

Я Тетяна Прудникова. Чомусь не хочеться писати скільки років мене звуть Танею. Прізвище я поміняла у 2001, і більшість моїх подруг ще й досі кличуть мне за дівочим – Боль.

Моя менша сестра – журналіст, мій батько – редактор, мати екскурсовод, чоловік займається комп’ютерним дизайном, син вчиться в школі. Народилась в Києві, які і мої батьки, дуже люблю це місто. Особливо подобається гуляти вночі – саме у такі моменти на порожніх вулицях та в парках можна відчути справжній Київ. Пейзажна алея, Володимирська гірка, Андріївський узвіз, подільські двори – там я гралася в дитинстві. Напевно, саме тому особливо боляче, коли руйнують столицю – наче руку відрубають.

Найбільш яскравий спогад дитинства – черга до Софійського собору. Так, в це важко повірити, але не так давно на Софійський площі не тільки їздив 12 тролейбус, а й була купа автобусів з іноземними туристами. Аби побачити мозаїки та фрески Софії іноземці шикувались в чергу, а я чекала маму з екскурсії, текст якої тоді знала напам‘ять, і гралася з рожевим зайчиком.

Слава Богу, Софія ще поки стоїть, а от всіх тих прохідних дворів, де ми так любили грати в хованки, вже просто не існує – центр міста, забудова, парковка, нові будинки на місці не те що скверів та парків, а навіть квітників, зелений паркан на місці Десятинної… Чомусь не хочеться продовжувати.

В дитинстві мріяла стати кондитером, вчилася на педагога молодших класів, а потім на англійського лінгвіста. Якби тоді хтось сказав, що буду журналістом – ніколи б не повірила. Десь рік викладала в школі англійську, на телебачення пішла спочатку на літо – трошки підзаробити, бо зарплати вчителя-початківця вистачало на кілограм халви.

Починала в інформаційному відділі – і телебачення так затягнуло, що в школу вже не повернулася. Кожного дня щось нове, люди, події, ніколи не знаєш, що тебе чекає наступного дня, мені такий драйв до душі. Коли починаю рахувати скільки років займаюсь журналістикою – стає трохи лячно.

Починала ще у Вікнах Миколи Канішевського, був досвід роботи на Новому каналі під керівництвом Андрія Куликова, після нього працювала з Олександром Ткаченком. На ICTV з 2003-го. Смішні для глядача випадки зазвичай трапляються під час прямих включень – колись я включалась з суду, де Вітренко оскаржувала результати виборів, а режисери випадково поставили відео з прес-конференції Кличка. Технічні умови для включення не завжди на найвищому рівні, тож картинку побачила пізніше, добре що не використовую нецензурну лексику, довелося пояснювати в прямому ефірі що це технічна несправність, глядачі напевно повеселилися, бо Вітренко з Кличком зовсім не схожі.

Захоплююсь читанням книжок – всерйоз і надовго, можу читати цілий день практичну будь-яку книжку. Не змогла осилити лише «Путешествие из Петербурга в Москву». Кожна книга – це як подорож в інший світ – не просто фантастика, а можливість побачити досвід іншої людини, навіть прожити іншим життям за кілька годин чи днів. Звідси у Фактах і рубрика «Бестселер», сподіваюсь людей, які читають, і відповідно Думають, ставатиме більше.

А ще люблю море і подорожі. Звичайно, це відповіді не на всі запитання, які склав наш шановний редактор інтернет-сайту, але здається я і так написала багато, як на репортера новин.

У Вербера в книзі «День муравья» три запитання, які пояснюють головне в нашому житті, і, як на мене, найкоротші, а головне, вірні відповіді: «Який момент життя найважливіший? – Нині. Яка справа найважливіша? – Та, що перед тобою. Який секрет щастя? – ходити по землі».

Опис

Блог автора


Вгору Вгору
Вверх