PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Крізь вибухи, кулі й лютий мороз: як працювалося журналістам ICTV на барикадах

Журналісти ICTV поділилися всіма радостями і небезпеками роботи польового журналіста.

Цілодобові чергування по обидва боки барикад на Грушевського, спілкування з протестувальниками Майдану та Антимайдану – чого тільки не довелося подолати для дійсно «гарячого» репортажу. Журналісти ICTV поділилися всіма радостями і небезпеками роботи польового журналіста.

Мирослав Откович, журналіст

– В ніч з 24 на 25 січня ми пішли на передову знімати атаку протестувальників, які під прикриттям щитів бігли до лінії вогню і кидали палаючі шини. І коли ми це знімали, нас разом з ними почали поливати з водометів. Якраз за два дні до цього уряд Азарова дозволив використовувати спецзасоби, а зокрема водомети, при мінусовій температурі. Коли мене облили водою, я миттєво покрився кригою, став такий, як пам’ятник Лобановському. Ніби добре: ти не намок, але при температурі мінус 18 до тебе долітають не краплі, а крижані голочки. Якщо б це була не куртка, а око? Така заборона існує в усіх країнах саме через великий ризик поранення.

Але найбільше враження в ту ніч на мене справив місток закоханих. Вночі йдеш невідомо куди парком, позаду тебе лунають вибухи на Грушевського. І ось бачиш серед парку натовп беркутівців, як вони там розминаються. І тебе від них відгороджує лише цей маленький місток. А на барикаді по цей бік – лише з десяток хлопців-протестувальників, і ти один з камерою. Відчуття справді моторошні.

– На барикадах чітко відчутно, кого люди сприймають, а кого ні. До журналістів ICTV протестуючі ставляться абсолютно спокійно, бо канал неупереджено висвітлює інформацію. Я був на Майдані, коли президент пішов на лікарняний. Я приходжу, а мене питають:

− Які новини, – бо журналіст же має все знати.

– Захворів Віктор Янукович, − кажу.

Вони так похитали головами.

Приходжу на другий день:

– Які новини?

– Ви знаєте, перевели в реанімацію.

Два дядьки засмаглих від сажі переглянулися.

– Приходь з новинами завтра!

Отак народжуються сучасні українські анекдоти.

Василь Саф’янюк, «Факти»

– 20 січня, коли вперше стріляли, на нас були лише помаранчеві жилетки «преса» і будівельні каски. Перша реакція – пригнутися. Оператор продовжував знімати. Так, за дві години зйомок в нас вцілило п’ять разів. Було видно, що ми не активісти, ми ж стояли збоку в 100 метрах від лінії, де кидали коктейлі Молотова. Але цілились цілеспрямовано в нас.

Після цього заяви речників і міністрів, що міліція не кидає коктейлі Молотова, не стріляє ні в журналістів, ні в медиків, що нам все це здалося – відвертий цинізм. В той же день повернулися на канал і пояснили ситуацію керівництву. Вже на другий день нам закупили амуніцію. Працювати стало спокійніше.

– На барикадах лише у перший день сутичок на нас дивились з осторогою. Але коли побачили, що журналісти ICTV цілодобово на барикадах, нас стали нормально сприймати, охоче давали коментарі. Не було такого ставлення скептичного, як до колег з інших каналів. Дехто знімав, приховуючи, з якого він каналу, бо така у них редакційна політика. На щастя, у нас все збалансовано: всіх показуємо і про все розповідаємо – лише факти без жодних суб’єктивних оцінок і особистих вражень.

Олексій Пшемиський, «Факти»

– На щастя, за весь цей час я не постраждав, хоча ми знімали якраз у неділю, коли почалося протистояння на вулиці Грушевського. Ми з оператором знаходилися просто між міліцією і протестуючими: страшно було отримати і каменем з одного боку, і гумовою кулею з іншого. Бігали з оператором просто між вибухаючими гранатами. Головне – весь час стежити, куди вони летять, і вчасно відбігати. Часто граната падала просто біля ноги, і потрібно було відскакувати і оператора відтягувати у бік, щоб він не постраждав. Мені здається, що саме робота оператора була найбільш небезпечною. Журналіст може дивитися по сторонах, а оператор сконцентрований тільки на кадрі і просто не бачить, коли щось на нього летить. Тому доводилося оператора захищати, бути його охоронцем.

– Взагалі, було буквально кілька виїздів в бронежилетах і касках. На більшості каналів цього немає в стандартному наборі обладнання, окрема вдячність керівництву компанії, що відразу ж знайшли для нас захисну екіпіровку. Дівчат намагалися не відправляти – мало того, що це небезпечно, сам бронежилет надзвичайно важкий, десь кілограмів десять. У «форму» входили: власне, бронежилет, каска, захисні окуляри, ще ми надягали жилетки розпізнавальні, де було написано «ПРЕСА», «ICTV». І, звичайно ж, якесь хороше взуття, бо часто гранати вибухали під ногами. Ще, коли спецслужби активно використовували газ, брали респіратори, якісь маски, балаклави, щоб легше було дихати. Газом – так, кілька разів надихалися, але не до такої міри, щоб зовсім було погано.

− Ми неодноразово знімали на Грушевського безпосередньо перед кордонами міліції, знімали й за кордонами міліції. Особисто я не стикався жодного разу ні з агресією від міліції в мій бік чи оператора, ні зі спробами стріляти по нас або кидати гранати.

 З боку це все завжди виглядає набагато небезпечніше, ніж є насправді. Коли ти там опиняєшся − це небезпечно і цікаво водночас. А спостерігати по телевізору те, що там відбувається, страшніше, напевно, разів у п’ять.

Журналіст “Фактів” Ірина Соломко

Наталія Жуковська

 

 

Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх