Як говорити з дітьми про війну. Поради психологів

«Факти» підготували поради психологів для того, щоб ви були готові до розмови з дитиною про війну.

Воєнні дії на території України – те, що торкнулось кожну українську родину: чи то із екрана телевізора, чи змусивши полишити власну домівку. І рано чи пізно, батьки почують запитання від дитини: що відбувається? «Факти» підготували поради психологів для того, щоб ви були готові до розмови з дитиною про війну.

 1. Не уникайте розмов.

Не варто уникати відповіді на запитання дитини, чому ви були змушені залишити дім і переїхати. Дитина повинна знати, що відбувається, просто зробити це треба враховуючи вік дитини.

Розмову почніть із запитання, що саме цікавить дитину? В розмові із зовсім маленькими дітками зосередьтесь на поясненні основних понять про війну, не вдаючись у подробиці. Поясніть, що революція і війна – це неминуча складова історії людства, війни були і є, і причини їх різні. Одні нападають, іншим доводиться захищатися, але при цьому страждають усі. Саме зараз варто наголосити, що мир краще будь-якої війни, і чому він такий важливий.

Говоріть спокійним тоном, уникаючи слів «кров», «смерть», «вбивство». В завершенні розмови поясніть дитині, що вона під захистом і опікою, і що ні з вами, ні з нею нічого поганого не станеться. А війна скоро завершиться.

2. Не приховуйте загибелі близьких.

Якщо хтось із членів родини постраждав чи загинув – не приховуйте це від дитини. Вона все одно відчує напругу і зміну вашого настрою, поведінки, але помилково подумає, що винна у чомусь перед вами. І з кожним днем це почуття провини і тривоги ростиме.

Уже у віці 5-6 років дитині можна говорити про смерть, говорять психологи. Але тільки після того, як дитина сама запитає. Якщо в гарячій точці просто зараз знаходиться хтось із рідних, по можливості про це краще не говорити до того часу, поки не почне цікавитись сама дитина.

3. Підтримуйте дружбу і зв’язок із рідними

Якщо вам довелось покинути домівку і переїхати, допоможіть дитині підтримати зв’язок із рідними та друзями, які залишились далеко. Пишіть разом листи, телефонуйте – так дитина відчуватиме, що розлука тимчасова, те саме переживають і його друзі, і скоро вони знову зустрінуться.

4. Розділяйте дитячі проблеми.

Залишений вдома улюблена сукня чи загублений ведмедик для дитини така ж трагедія, як для дорослих втрата житла. Сумуйте разом з дитиною, скажіть, що вам також дуже шкода і ви так само сумуєте за втраченим ведмедиком.

5. Створіть для дитини приватну територію.

Навіть якщо вам доводиться жити у багатолюдній кімнаті, знайдіть місце, яке належатиме лише вашій дитині – ліжко, відділення для іграшок у шафі.

6. Не забороняйте дітям воювати.

Цілком ймовірно, що на дитячому майданчику діти почнуть грати у війну. Не забороняйте це їм. За переконаннями психологів, подібні заборони рано чи пізно можуть здобути в реальному житті зворотний ефект.

7. Знімайте напругу і стрес іграми на свіжому повітрі.

Контакт з водою, піском, ігри на свідому повітрі та спілкування з тваринами допомагають зняти стрес і м’язову напругу.

Стрес від вимушеного переїзду та наслідок того, що дитина бачила людей зі зброєю чи стала свідком бойових дій, як правило, проявляється лише через півроку, рідше – значно раніше. Зверніться за професійною психологічною допомогою, якщо:

– дитина постійно скаржиться на головний біль, погано спить;

– частіше хворіє респіраторні захворювання, підхоплює застуди;

– скаржиться на біль в животі, страждає від розладів шлунково-кишкового тракту або енурезу;

– відчуває тривогу, постійно чогось боїться або ж, навпаки, емоційно загальмована, ні на що не реагує і не відволікається.

За матеріалами: www.sirotstvy.net

Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх