PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Замість мобілок – трембіта, замість тисяч слів – молитва. До Києва завітала гуцульська колєда (відео)

Вони колядують три години поспіль в одній хаті. Буває, що не повертаються додому навіть на ночівлю. Розпочинають на Різдво і закінчують Водохрещем.

Гуцули спустилися з гір, аби заколядувати в столиці України.

Коляда на Прикарпатті – не просто бажання злагоди в хатах, це прославлення Господа. Традиція ґрунтується на духовному житті. Це більше, ніж звичайне дійство.

На чолі колядників – священик. Гуцули пояснюють – всі найкращі надбання українського народу християнство освятило. Ще в 30-х роках минулого століття духовенство складало колядки.

«Чому я з колядниками? По-перше, я дуже люблю, я сам гуцул. Чи може священик колядувати? Може. Тут нема ніяких заборон, коли це справді є шанування Ісуса Христа, а не просто збирання грошей», – каже о. Іван Рибарук, Парох Церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Криворівня Івано-Франківської області.

З коляди собі не заробляємо ні копійки – твердять гуцули. Усі пожертви, або як вони самі кажуть «офіра», йдуть на Церкву і допомогу нужденним.

До традицій прославлення Сина Божого привчаються змалечку. Село ділиться на партії колядників. В одному лише селі Криворівня таких партій 9, а це 100 чоловіків, від 15-ти до 80-ти років.

Вирушаючи на 10-денну коляду, вдягаються, як і прадіди – штани-волосянки, сорочка, кептар, сардак, сумка-тобівка і рогата шапка. Самобутній атрибут – топірець. Так, сміються, виглядає духовний довбуш.

Топірці задають темп у піснях. На них скидають одяг і спираються, долаючи гори.

В арсеналі гуцулів – із півсотні пісень. Є навіть для бджіл. Глядачам від такої карпатської енергетики несила всидіти.

Під час коляди гуцули обов’язково згадують про померлих. У темряві при свічках залунає «Отче наш». За тих, хто поклав життя за віру, за церкву, за Батькіщину. Їхні традиції зберегли чистоту світосприйняття. Коли замість мобілок – трембіти. Замість тисячі слів – молитва.

//ICTV

 

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх