Війна у Південній Осетії та Абхазії: ва-банк Саакашвілі і провал стратегії Путіна

У 2008-му Путін прораховував стратегію як канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк і прогадав. А Саакашвілі пішов вирішив загострити ситуацію на максимум.

8 серпня 2008 року почалася грузинського-російська війна. Факти ICTV детально описували її причини…

Говорячи про війну в Україні чимало експертів порівнюють ситуацію з Грузією. Однак насправді спільного між Донбасом і подіями в Південній Осетії та Абхазії небагато. У 2008 році Володимир Путін прораховував стратегію як канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк і прогадав. А Міхеїл Саакашвілі пішов ва-банк. Правда, шансів було небагато…

Записано зі слів Миколи Капітоненка, доцента Інституту міжнародних відносин ім.Т. Шевченка.

Читайте: Війна у Сирії: кого бомбить Росія і нова Османська імперія Ердогана

Читайте: Розпад Югославії та Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії

Читайте: Війна в Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії й Туреччини

Читайте: Війна Ефіопії та Еритреї: перша російсько-українська

Читайте: Війна і незалежність Косова: розвінчано міфи, якими прикривався Путін

Читайте: Війна в Хорватії: ліквідація сепаратистів за 84 години і здача героїв

Читайте: “Оксамитове розлучення” Чехії та Словаччини: вибір еліт всупереч думці народів

Читайте: Війна в Південному Судані: неочевидно драматичні паралелі з Україною

Капітоенко

Микола Капітоненко.

Україна не Грузія, Крим – не Абхазія

Конфлікт в Абхазії, як і в конфлікт в Нагірному Карабасі, має історичні передумови й частково породжений територіальним устроєм часів Радянського Союзу. Коли розпадався СРСР, адміністративна структура руйнувалася, і про незалежність оголошували як окремі республіки, так і автономні області. Однією з них була Абхазія. Скориставшись моментом, регіональні еліти спробували отримати максимум влади.

Втім, порівнювати Абхазію тих часів з Кримом не варто. Так, півострів залишився в складі України, але, як ми пам’ятаємо, отримав статус автономної республіки. Між нами вагомі відмінності – Україна була сильнішою державою, ніж Грузія початку 1990-х, у грузин була громадянська війна і численні структурні та етнічні проблеми – в Абхазії, Південній Осетії, Аджарії.

Різниця між етнічними групами – поняття спекулятивне. Краще звертати увагу не на лінгвістичні, релігійні або ще якісь відмінності, а на історію напружених стосунків між абхазами і грузинами. Вже після Першої світової війни, коли після розпаду Російської імперії держави на Кавказі визначали свої адміністративні кордони, відбувалася боротьба за території між різними етносами, що і сформувало їхню історичну пам’ять.

Абхазія

Абхазія на сучасній карті.

Санкції СНД

За мирним угодам 1994 року, які завершили етап відкритого збройного протистояння в Абхазії, республіка формально залишалася в складі Грузії, попри те, що абхази проголосили незалежність, ніким спочатку не визнану.

На її території були розташовані колективні миротворчі сили СНД, і аж до 2008 року тривали переговори між грузинською та абхазькою владою про те, яку модель використовувати для подальших взаємин між Тбілісі й Абхазією як частиною Грузії. Це чимось нагадувало нинішню ситуацію з ОРДЛО. Всі розуміють, що це територія України, але фізичної можливості здійснювати владу у Києва не залишилося.

Між Абхазією і ОРДЛО можна проводити паралелі: невизначений політичний статус, велика ймовірність відновлення військових дій, постійна політична боротьба між сепаратистами і центральним урядом Грузії, міжнародна напруженість і біженці.

Проти Абхазії теж вводилися деякі санкції. У 1996 році в рамках СНД було прийнято рішення, яким заборонялося мати торговельні відносини з Абхазією, минаючи уряд в Тбілісі (всі держави СНД, крім Білорусі та Туркменістану, його підтримали). Ця угода діяли аж до 2008 року, коли Росія в односторонньому порядку вийшла з неї.

Грузия

Інша Росія

На початку 1990-х ситуація на пострадянському просторі була зовсім не такою, як зараз.

По-перше, Росія була дещо іншою. Вона справді хотіла знайти якусь формулу врегулювання абхазького конфлікту, зіграти роль посередника.

По-друге, на початку 1990-х у Грузії відбувався повний колапс державних інститутів і навіть без зовнішньої допомоги Абхазія могла підтримувати затягнутий конфлікт низької інтенсивності.

Природно, коли динаміка конфлікту виходила з-під контролю і загрожувала тим, що одна зі сторін отримає остаточну перемогу (наприклад, коли грузини взяли Сухумі і виникла реальна загроза того, що вони відновлять контроль над територією Абхазії), непряме втручання Росії допомогло зберегти рівновагу. Знову ж, її мета полягала, скоріше, не в тому, щоб затягнути конфлікт, заморозити його і маніпулювати зовнішньою політикою Грузії, а в тому, щоб справді його врегулювати.

Події 2008 року – логічний результат зміни зовнішньої політики Росії. Вона взяла курс на те, щоб затвердити контроль над пострадянським простором. А заморожені конфлікти стали основним інструментом в цьому.

Коли після Революції троянд Грузія взяла курс на НАТО, почала зближуватися з ЄС, Росія відкрито попереджала про наслідки і робила низку попереджувальних кроків. Першим з них стало загострення ситуації в Абхазії та Південній Осетії.

Відповідно, коли у квітні 2008 року Грузія разом з Україною подала заявку на отримання Плану для членства в НАТО, Росія знову відреагувала – провокаціями і підготовкою до можливого збройного протистояння на території Абхазії. Почалася масова роздача російських паспортів місцевим жителям.

Південна Осетія

Південна Осетія на сучасній карті.

Південна Осетія

Ситуація схожа на абхазьку: давній історичний конфлікт етнічного характеру. Фаза активного військового протистояння пройшла на початку 1990-х, і, теж за участю Росії, конфлікт був заморожений. Але, на відміну від Абхазії, поруч з Південною Осетією є Північна Осетія, яка входить до складу Російської Федерації. До всього іншого додалися спекуляції про возз’єднання Осетій у складі Росії.

Поки що ці розмови залишилися спекуляціями, і на сьогодні де-факто статус Південної Осетії такий же, як і Абхазії – невизнана територія, над якою грузини повністю втратили контроль в результаті подій 2008 року. Майбутнє обох територій взаємопов’язане.

Ва-банк Саакашвілі

Тбілісі міг уникнути війни. Події 2008 року нагадують азартну, ризиковану гру з боку грузинського президента Саакашвілі. Співвідношення сил йому було відомо, цілі російської політики теж. Було зрозуміло, що якщо залишити ситуацію такою, якою вона є, то повільно, але явно Грузія втратить залишки контролю над Абхазією та Південною Осетією. У цій ситуації було прийнято ризиковане рішення переломити тенденцію і піти ва-банк.

Грузія часів Саакашвілі – це реформи, в тому числі реформи силових інститутів і структур, посилення армії, активна дипломатія і західна підтримка. Тбілісі вирішив цим скористатися, щоб усвідомлено (чи несвідомо – зараз точно навряд чи хтось скаже) загострити ситуацію, відповідаючи на російські провокації. У кожен момент кризи у Грузії був вибір – йти або на більше загострення, або на поступки.

Саакашвілі вибрав загострення, і це було дуже ризиковане рішення. Якби воно було успішно реалізовано, то, природно, ми б зараз говорили про повний тріумф такої політики. Це все одно, що в нашій ситуації прийняти рішення про повноцінну військову операцію з відновлення контролю над окупованими територіями та успішно її провести.

Але шансів було небагато, адже співвідношення сил було на користь Росії навіть більшою мірою, ніж між Росією та Україною зараз. У нас встановився приблизний баланс, Кремль підтримує бойовиків в тій мірі, щоб вони могли чинити опір. У Грузії підтримка Росії, так само як і її правові підстави, була набагато відчутнішою. Крім того, у війні 2008 було пряме втручання російських збройних сил, вони були стороною конфлікту, і цього ніхто не приховував.

Суперечки про те, хто почав ескалацію в серпні 2008 року, тривають. У цій ситуації важливо те, що в 2008 і Росія, і Грузія були готові піти на загострення.

Путін не Бісмарк

Чому російські війська “за два дні не дійшли до Тбілісі”? Тактика Кремля в таких ситуаціях завжди спрямована на те, щоб створити якомога більшу невизначеність. У нас є військова перевага, але ніхто не знає, як ми її використовуватимемо. Захочемо – дійдемо до Києва, захочемо – Прибалтику захопимо, а захочемо – до Тбілісі дійдемо.

Потрібно звертати увагу не на риторику, а на те, що реально робили російські збройні сили. Не схоже, що ставилася політичне завдання дійти до Тбілісі і привести до влади маріонетковий уряд.

У цьому плані дії Путіна нагадують підхід німецького канцлера Бісмарка, який воюючи за об’єднання Пруссії в тому числі з Австрією, після того, як прусська армія здобула перемогу при Садовій, і відкрила дорогу на Відень, переконав генералів зупинитися. Завдання Бісмарка полягало не в тому, щоб перемогти Австрію, навіки перетворивши її в свого ворога, а в тому, щоб вирішити конкретну задачу і, можливо, в майбутньому побудувати з нею союзницькі відносини.

Але Путін не Бісмарк, і його розрахунки набагато менш точні й акуратні. Політичні наслідки звелися до того, що Грузія справди стала ворогом Росії на довгі роки. У підсумку, Кремль отримав дві невизнані республіки на своєму утриманні, але що з ними робити і як їх використовувати – не зовсім зрозуміло. Зате Грузія активно співпрацює з НАТО, чого Росія намагалася уникнути. Багато в чому рівень нинішнього співробітництва Грузії та НАТО перевершує той, який передбачений форматом за Планом для членства (ПДЧ).

Путін не перевіряв США

Грузини, як слабкіша сторона конфлікту, активно апелювали до міжнародних угод, залучаючи посередників, закликаючи до допомоги міжнародні організації. Найефективнішим виявилося посередництво Європейського Союзу, точніше – окремо взятих його держав-членів і, в першу чергу, Франції.

Чому так? Міжнародні організації завжди повільні в таких ситуаціях, а війна – процес динамічний. Крім того, механізм прийняття рішень в ООН і ОБСЄ вельми громіздкий.

У сфері безпеки та зовнішньої політики Франція намагається відігравати провідну роль в ЄС. Німеччина – його економічний локомотив, Франція – локомотив з питань безпеки.

Європейський Союз відреагував на війну в Грузії, але реакція була в основному політична – план Медведєва-Саркозі, який завершив конфлікт 2008 року. Цей досвід показав межі втручання Союзу в конфлікти за участю Росії в сфері її “особливих інтересів”.

Втім, я б не погодився з тим, що у 2008 році Росія перевіряла реакцію США. Тоді закінчувався термін адміністрації президента Буша-молодшого, і перевіряти її можливу реакцію на майбутні кризи було б безглуздо.

Без санкцій

Європа дуже швидко повернулася до business as usual, тому що ця ситуація відрізнялася від того, що відбувається в Україні. У нас відбулася анексія в чистому вигляді, порушені фундаментальні принципи міжнародного права. Анексія Криму кидає виклик всій системі безпеки у світі і не реагувати міжнародне співтовариство не може. Те, що відбувалося в Грузії, було оформлено як дотримання попередніх домовленостей, які існували щодо Абхазії та Південної Осетії. Вони були закріплені в резолюції ООН і мирних угодах, які завершили активні фази бойових дій 1990-х.

Росіяни формально посилалися на те, що вони знаходяться в рамках миротворчого мандату. Миротворчі контингенти, які перебували під егідою ОБСЄ в Абхазії та Південній Осетії, в основному складалися з російських військ. А всі свої дії росіяни виправдовували провокаціями грузинської сторони.

Простіше кажучи, було набагато менше правових підстав у чомусь звинувачувати Росію і тим більше вводити проти неї санкції.

Читайте: Війна у Сирії: кого бомбить Росія і нова Османська імперія Ердогана

Читайте: Розпад Югославії та Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії

Читайте: Війна в Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії й Туреччини

Читайте: Війна Ефіопії та Еритреї: перша російсько-українська

Читайте: Війна і незалежність Косова: розвінчано міфи, якими прикривався Путін

Читайте: Війна в Хорватії: ліквідація сепаратистів за 84 години і здача героїв

Читайте: “Оксамитове розлучення” Чехії та Словаччини: вибір еліт всупереч думці народів

Читайте: Війна в Південному Судані: неочевидно драматичні паралелі з Україною

Спілкувався Ростислав Буняк.

Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх