Зморені голодом люди їли один одного – згадки свідків Голодомору

Вони пройшли через пекло сталінських репресій і Голодомор. Вони бачили, як людей живими закопували у братську могилу, як батьки відмовлялися від своїх дітей, аби влаштувати їх у притулки, де можна було хоч якось вижити, і як зморені голодом люди їли одне одного.

голодомор

У маленькому селі Черкаський Бишкин в часи страшного голодомору вимерло більше половини жителів – з семи сотень дворів залишилося триста. Знесилені люди помирали просто посеред вулиць. Їх усіх ховали у братській могилі.

– Тут був рів, і сюди звозили людей, присипали, кого не присипали, по розповідям батьків – сумно про це говорити, но це історія, – говорить Олександр Полька.

Його 90-річна мама – чи не єдиний у цьому селі свідок тих жахливих років. Вона щоразу перепитує – чи можна про це розповідати – в радянські часи інформація про голодомор коштувала б їй свободи чи навіть життя. З чотирьох дітей у родині вижила лише вона. Тоді Марії Трофимівні було 7 років.

– Тільки ранок встає, і я пішла по горбах. Все їли, що знаходили. Весною вже мама полізла в Дінець – шпичаки, рогіз – це ми вже зажили, – розповідає свідок Голодомору 32-33 років Марія Полька.

За рік заможне село з колгоспом і фермою перетворилося на жебрацький хутір – НКВДисти конфісковували всі запаси – худобу, насіння й овочі. Люди відправляли дітей у місто – з надією, що їх заберуть до сиротинців, та вони були заповнені вщент. Зморені голодом селяни з`їли усіх собак і котів, згадує пані Марія Трофимівна. Та найстрашніше, коли люди почали їсти людей.

Тільки в цьому селі за підрахунками жителів, від голоду загинуло понад тисячу людей. Жертв рахували вже у часи незалежності, адже на тих, хто займався переписом населення в радянські часи, чекали репресії. Загалом на Харківщині загинули понад мільйон жителів.

– Забирали живих, мертвих, і всіх у рів кидали. Як загортали цей рів, ще земля там ворушилася, – згадує жителька села Черкаський Бишкин Людмила Осова.

Микола Онищенко виріс у селі Нововасилівка поблизу Бердянська, мов у страшному сні пригадує людей, які поїли все своє взуття, у яких від голоду гноїлися очі і пухли животи. Його самого мама не пускала до воріт – щоб хтось не з’їв.

– Я пам`ятаю, це мені врізалось. Біля школи, я стояв, а біля школи, пробачте, була кучка лайна. І в тому лайні було непереварене зерно, ціле ще. І я його виколупував і з’їв, – згадує свідок Голодомору Микола Онищенко.

Найбільш смертоносним був червень 33-го, тоді тільки за добу гинуло близько 28 тисяч українців. Загалом в Україні 4 мільйони жертв, більшість із них селяни. Саме їх, носіїв української культури й етносу, Сталін вважав своєю головною загрозою, кажуть історики.

Нині в Україні Голодомор вважають геноцидом три чверті українців, а на міжнародному рівні його визнали 24 країни.

Нагадаємо, сьогодні, 26 листопада, в Україні відзначається щорічний національний День пам’яті жертв голодоморів.

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх