Навальний – передвісник змін. Хто він у Росії та про що треба знати Україні

Хто такий Олексій Навальний для Росії та України? Навіщо опозиціонер пішов на дебати із бойовиком Стрєлковим? Які у нього шанси на президентство? Розповідає політичний експерт Олеся Яхно.

Сьогодні пройшли дебати між російським опозиціонером Олексієм Навальним та бойовиком Ігорем Гіркіним-Стрєлковим, який брав участь у російській агресії проти України, але згодом втік до Росії. Про що говорили опоненти та як пройшли дебати – читайте тут.

Нагадаємо, що стрибок у зростанні інтересу до Олексія Навального відбувся після публікації у березні 2017 року фільму Він вам не Дімон, де розповідалося про корупцію прем’єр-міністра РФ Дмитра Медведєва.

Наступним піком у політичній кар’єрі Олексія Навального були березневі протести у 182 містах Росії. Опозиціонер повторив антикорупційні мітинги 12 червня, на День Росії.

Дехто називає Навального єдиною реальною альтернативою Володимиру Путіну. Та чи так це насправді?

Факти ICTV поговорили з політичним консультантом Олесею Яхно та дізналися про те, хто такий Олексій Навальний для України та Росії та чи зможе він очолити рух незадоволених нинішнім режимом РФ.

 

Навіщо Навальному дебати зі Стрєлковим

– Для самого Навального, можливо, це мотивовано тим, що необхідно далі мобілізувати ту протестну частину суспільства в Росії, яка не погоджується з курсом Кремля останніх років.

Російська публічна політика – неконкурентна. Навіть ті, хто знаходяться у системі і позиціонують себе як опозиція, все одно відносяться до системи. А позасистемна опозиція (Навальний, наприклад) мають мало майданчиків, де можна якимось чином фіксувати позицію по різним напрямкам.

Рішення Навального про дебати, очевидно, було до певної міри ризикове, бо має низку негативних ризиків і наслідків.

 

Хто такий Стрєлков і яка його роль

Гіркін-Стрєлков з точки зору політики – маргінал. Цих маргіналів російська влада на певному етапі задіяла у своїй агресивній політиці.

Якщо маргінали говорять про якусь форму націоналізму чи патріотизму, то, по суті, це надання легітимності цьому збоченому націоналізму і патріотизму, який переноситься не на вирішення внутрішніх проблем.

А Росія багатонаціональна та багатоконфесійна країна. Що таке націоналізм для самої Росії? Ми можемо згадати Русский марш, Русскую весну, яка перекочувала з внутрішньої теми, яка була досить дискутивною у самій Росії, у зовнішню сферу і агресивну політику проти країн-сусідів.

Очевидно, питання націоналізму є гострим для самої Росії. Перенесення його за допомогою таких маргіналів як Гіркін-Стрєлков у зовнішню сферу говорить про те, що російська влада не готова до цього.

Проблема сепаратизму – це проблема Росії, а не України насправді. Бо там багато національностей і конфесій, але у цій країні немає з приводу цього чіткої та зрозумілої політики.

А цих політик можуть бути дві: політика плавильного котла, як у США, де неважливо хто за віросповіданням та який у нього колір шкіри, або Русская весна.

Водночас це дуже спекулятивно. Русская весна – фейк, хоча про нього говорить багато політиків у Росії. Це фейк усередині самої Росії. Коли була низка вбивств на міжнаціональному ґрунті у Росії, це все подавалося як побутові конфлікти. Хоча для РФ – це важлива тема.

Людям нав’язали, що Русская весна – це об’єднання “русских с русскими”, хоча, як бачимо, це не так.

 

На що можна розраховувати від опозиціонерів у Росії

Перше, на що ми можемо розраховувати від політиків Росії, які себе вважають опозиціонерами… У Росії багато хто вважає, і я так вважаю, що агресивна політика РФ (анексія Криму та війна на Донбасі) стала наслідком внутрішніх процесів у Росії. Ці процеси вимагають кардинальне реформування економіки, соціальних відносин, корупції тощо.

Але займатися реально цими питаннями означає отримати ризики для політичного режиму. Тому Кремль вирішив навіщо реформувати країну, якщо можна анексувати Крим та організувати війну на Донбасі.

І на тлі цього намагатися конкурувати через військовий шантаж зі світом і таким чином тримати російське суспільство у постійному стані мобілізації.

Коли ми кажемо про реальну альтернативу, важливо, щоб реально була критика і корупції, і відсутності реформ тощо.

Що стосується України. Ми маємо розуміти, що у Росії є багато критиків війни на Донбасі. Є люди у політиці, які вважають, що це була помилка.  Тому що це вже кривава історія, збитий Боїнг тощо. Із ситуації немає хорошого виходу.

І є Крим. Позиція політиків РФ дещо відрізняється щодо півострову. В Україні ми повинні бути реалістами: на сьогодні у Росії жоден політик чи то владний, чи то опозиційний напряму, не говоритиме про те, що треба наступного дня після зміни влади повертати Крим.

 

Що важливо для України

Для України важливо, щоб:

  • по-перше, російські політики, які претендують на альтернативу, не порушували українське законодавство, як, наприклад, це робила партія ПАРНАС – пересікала кордон і потрапляла до Криму через Україну, щоб провести там кампанію перед виборами до Держдуми у 2016 році.
  • По-друге, важливо, щоб російські політики виступали за інтернаціоналізацію ситуації у Криму. Маю на увазі допуск міжнародних спостерігачів, дотримання прав кримських татар тощо.

Опозиційні російські політики не можуть погодитися на позицію України повернути Крим. Адже у Кримінальному Кодексі РФ є стаття, сенс якої: якщо не погоджуєтеся зі статусом Криму – тоді на вас можуть завести кримінальну справу за заклики до підриву територіальної цілісності РФ. На сьогодні, будь-який російський політик, який робить заяви про повернення Криму, може сісти у в’язницю.

 

Шанси Навального на президентство

Неправильно зараз оцінювати можливу політику потенційних чи чинних опозиціонерів при владі. Це занадто рано, і немає ніяких передумов вважати, що на виборах президента РФ у 2018 році опозиціонери мають шанси на перемогу. Зокрема, і Навальний.

Я сприймаю Навального не як реальну альтернативу Путіну.

Тому що російська політична система влаштована інакше. Якщо ми подивимося на історію Росії, то побачимо, що там реальна політична конкуренція між владою і опозицією ніколи не була вирішальною – зміна влада так не відбувалася.

Російська влада змінювалася, у першу чергу, через кризу всередині самої системи. Тому я оцінюю Олексія Навального як політика або громадського діяча, який мобілізує велику кількість людей, які не погоджуються з курсом Кремля. Він до певної міри виражає думку цих людей.

Але це не означає, що Навальний обов’язково матиме перспективу як реального можливого лідера.

Навальний – не реальний претендент на посаду президента, як на мене. Він – діяч, який уособлює запит на зміни. Показує, що та політика, яку проводить Путін, – глухий кут і відсутність перспективи.

Перебільшувати значення фігури Навального поки зарано, це точно. Такі люди, як Навальний, перш за все, працюють на думку суспільства.

 

Хто такий Навальний для українців

Українці не стільки підтримують Навального (багато хто навіть не знає його), скільки виступають проти чинної влади та курсу, який проводить Кремль.

Тому у цьому сенсі ті українці, які за Навального, не сподіваються на перспективу самого Навального, а розділяють критику опозиціонера дій влади Росії.

Не гарантовано, що Навальний буде наступним лідером. Але Навальний точно створюватиме цю атмосферу, виступає передвісником змін. Водночас не обов’язково, що він ці зміни очолить.

Треба розуміти, що у пасивному російському суспільстві ніколи не було змін через активну громадську позицію  – усе змінювалося всередині політичної системи.

На тлі критики курсу влади Росії, не виключено, що може з’явитися фігура замість Навального, про яку ми нічого не знаємо.  Але самі ці зміни готуватимуть ті політики, які критикують владу, серед них і Навальний.

 

Коли будуть зміни у Росії

Зміна можлива тоді, коли сам Кремль почне відчувати кризу.

У російській владі є багато груп впливу. Певна їх частина думала, що санкції, ізоляція, війна на Донбасі та все інше – це тимчасово, і закінчиться через рік-два, Україна погодиться на варіант Росії, а Захід піде на поступки. Частина російських еліт не була готова до реального розвитку подій.

Тому кризові явища наростатимуть. А паралельно у суспільстві може формуватися запит на зміну курсу і постановки нових завдань для Росії.

 

Найбільший виклик для України у Росії

Для нас є інший великий виклик, якщо ми говоримо про Росію у наступному році. Крім того, що ми знаємо агресивну Росію, яка буде цьогоріч актуальною для нас.

Як далі розгортатиметься її курс? Ставатиме більш агресивним чи буди таким, як зараз? Один і той же політик – Володимир Путін – не може нічого кардинального змінити – назвати Донбас помилкою чи повернути Крим. А у 2018 році буде актуальним ризик невідомої Росії – це Росія, де невідомо як навіть для самих росіян розгортатиметься внутрішня ситуація.

Проблеми, які були, нікуди не зникнуть, а ще навіть більше накопичаться.

Сьогодні краще звертати увагу не на владу-опозицію чи Навального, а на те, яким буде сценарій виборчої кампанії Путіна – більш агресивний, який побудований на військовій логіці, або навпаки – поміркованіший. Це найбільший виклик для України.

Так буває, що вибори – це не завершення проблем, а лише їхній початок. Не виключаю, що після виборів у 2018 році проблеми почнуться, оскільки реально треба буде щось змінювати. А політика, яку зараз проводить Росія, поглиблює кризу.

 

Навальний – не конкурент Путіна

Не думаю, що на сьогодні є реальні конкуренти, зокрема Навальний, для Путіна. Але на сьогодні діяльність Навального та інших опозиціонерів є важливою, бо вона підштовхне до змін у той момент, коли кризові явища всередині Росії та Кремля дадуть про себе знати.

Це як ефект накопичення – коли збільшується ресурс, який умовно не працює, але на якомусь етапі при певних обставинах він може спрацювати. Це як вода камінь точить.

Не можна сказати, що Навальний на сьогодні має реальні шанси на президентство. Але він працює у бік зміни того політичного курсу Кремля, який проводиться з 2014 року. Для багатьох людей зрозуміло, що політика Росії – безперспективна, вона лише є перспективою лише для політичного режиму.

 Богдан Амінов.

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх