PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Історія Хрещення Русі: про що не написав Нестор Літописець

Митрополит Іларіон та чинець Яків вважають, що князь Володимир робив свідомий вибір на користь християнства. На цей крок його могла наштовхнути княгиня Ольга.

Хрещення Русі

Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній в інтерв’ю сайту Факти ICTV розповідає про історію Хрещення Русі, а також пояснює, чим небезпечне секулярне суспільство.

– Владико, Хрещення Русі – це політичне чи церковне свято?

– Хрещення людини – це особлива духовна подія. Під час хрещення людина народжується для нового життя у Христі. Людина стає християнином, їй відкривається можливість увійти у повноту спілкування з Богом. Під час хрещення людина отримує ім’я на честь християнського святого. І з цього часу вона святкує день свого небесного заступника як новий день народження.

Іменини – це не святкування земного народження (як інколи вважають), а згадка про духовне народження під час хрещення.

Однак, коли до Христа навертається цілий народ, ця подія не тільки має особистісний духовний вимір, але й набуває історичного значення. Прийняття Руссю християнства вплинуло на всі без винятку сфери життя нашого народу: і на культуру, і на мистецтво, і на соціальний устрій, і на політичне життя. Це була настільки глобальна подія, що навіть важко описати усі її доленосні наслідки. І до сьогодні прийняття Руссю християнства значною мірою визначає наш історичний розвиток. Тому немає нічого дивного в тому, що не тільки Церква святкує День Хрещення Київської Русі, але й на державному рівні відзначається це свято.

Державне святкування – це є офіційне визнання тієї ролі, яке християнство та Церква зіграли в історії України.

Отже в глибинному сенсі це свято не є політичним. Хоча, на жаль, інколи звужують значущість події Хрещення Русі лише до її політичних наслідків. Однак, це занадто однобокий погляд на цю доленосну подію.

– Напевно, в архівах Церкви є стародавні документи, і ви знаєте про Хрещення більше, аніж пишуть підручники.

– Про події Хрещення Русі сказано і написано вже дуже багато. Однак чимало аспектів хрещення і сьогодні залишаються предметом дискусії.

Наведу лише один приклад. Існує загальновідома літописна оповідь про хрещення князя Володимира. Вона зберіглася у складі Повісті минулих літ преподобного Нестора Літописця. Ця розповідь будується на тому, що князь Володимир пережив глибоку духовну кризу, оскільки усвідомив помилковість язичництва. І він почав довідуватися про те, які віри існують в інших народів. До нього приходять різні проповідники, він з ними спілкується і схиляється на бік східного християнства. Після цього, у 988 р., він йде походом на Корсунь (тобто Херсонес, на території сучасного Криму) і там приймає хрещення та домагається, щоб візантійські імператори Василій ІІ та Костянтин VIII віддали за нього їхню сестру царівну Анну. Після цього шлюбу Володимир повертається до Києва та ініціює масове хрещення киян.

Такою є загальновідома літописна схема.

Однак, окрім Повісті минулих літ є ще й інші джерела, які не завжди узгоджуються з літописною оповіддю.

Наприклад, коротко про хрещення князя Володимира говорить Київський митрополит Іларіон у своєму Слові про закон та благодать. В його розповіді ми не бачимо ані згадки про те, що до Києва за наказом Володимира приходили проповідники різних релігій.

Навпаки – митрополит Іларіон висловлює подив тим, що Володимир зрозумів перевагу християнства над язичництвом своїм власним розумом, хоча ніхто йому цього не проповідував. Отже, це вже інша версія подій.

Також існує пам’ятка ХІ ст. Похвала князю Володимиру ченця Яківа. Тут ми так само не знаходимо згадок про проповідників різних релігій.

Автор пише, що Володимир навернувся до Христа за прикладом своєї бабусі – княгині Ольги. Він знав про її християнську віру і тому сам став християнином.

Яків говорить, що Володимир прийняв свідоме рішення та охрестився у Києві у 986 р. І лише на третій рік після цього (у 988 р.) він пішов війною на Корсунь, коли вже був християнином.

Отже, і тут події описані зовсім не так, як у літописі.

Це лише один з прикладів розбіжностей у джерелах. Якщо ж врахувати, що про Хрещення Русі збереглися згадки і в арабських, і в західноєвропейських хроніках, то цілком зрозуміло, що науковці ще довго обговорюватимуть події тисячолітньої давнини та будуть висувати різні їх інтерпретації.

– Світські історики часто кажуть, що Хрещення Русі було фактично продуманим політичним кроком князя Володимира…

– У літописній версії політична складова взаємин з Візантією дуже чітко підкреслена. Однак, Нестор Літописець свідчить не тільки про складне переплетіння особистих та політичних мотивів в цій історії. Він залишив яскраве свідчення внутрішньої зміни, яка відбулася в душі Володимира після хрещення.

Князь несподівано для свого оточення почав займатися благодійництвом та навіть намагався відмінити в своїй державі смертну кару. Це було абсолютно нечувано для того часу.

Отже, Володимир настільки змінився після прийняття хрещення, що це не могли не помітити сучасники і тому це занотував літописець.

Тобто, з цього можна зробити висновок, що хрещення було не політичним кроком, а результатом внутрішнього духовного перевороту, який змінив як самого князя, так і увесь його народ.

– Про цьогорічне святкування. Наскільки масовими обіцяє бути відзначання Хрещення? Які урочисті заходи планує провести Церква?

– Цей рік для Української Православної Церкви є особливим: ми святкуємо 25-річчя Харківського Архієрейського Собору, який відбувся у 1992-му та обрав Предстоятелем нашої Церкви Блаженнішого митрополита Володимира (Сабодана).

Саме з цього Собору почалася сучасна сторінка історії Української Православної Церкви. Тому ми вирішили певним чином поєднати святкування Дня Хрещення Русі з річницею Харківського Собору.

27 липня до Володимирської гірки у Києві будуть принесені чудотворні ікони, які були явлені в нашій Церкві у період після проведення Харківського Собору. Це, зокрема, ікони Божої Матері Боянська, Радомишльська, Києво-Барська, Десятинна та Призри на смирення.

Сам факт явлення цих ікон свідчить, що наша Церква є живою, в ній діє Божа благодать, яка веде нас до Царства небесного.

Наразі ці ікони вже несуть хресними ходами по єпархіях Української Православної Церкви. На офіційному сайті Української Православної Церкви розміщено графік перебування чудотворних образів у єпархіях.

Ми очікуємо чимало гостей та простих прочан, які завжди в ці дні приїздять до Києва.

27 липня о 13.00 у Києві на Володимирській гірці відбудеться вже традиційний урочистий молебень, після якого буде хресна хода до Києво-Печерської Лаври.

В сам день свята – 28 липня – відбудеться божественна літургія на центральній площі Києво-Печерської Лаври перед Успенським собором.

Знов таки, на наших офіційних інтернет-ресурсах буде розміщено інформацію щодо часу та місця проведення усіх запланованих урочистостей.

День Хрещення Київської Русі, як і свої власні іменини, кожен християнин має провести у молитві і благодарінні Богу.

Тому усім, хто має таку можливість, я раджу прийди в цей день до храму на богослужіння та розділити радість цього дня зі своїми братами і сестрами у Христі.

Свято – це також добра нагода для справ милосердя. Сьогодні в нашій країні є чимало людей, які потребують нашої уваги і допомоги. Тому кожен має знайти можливість надати допомогу нужденним.

– Владико, яким ви бачите подальший розвиток взаємостосунків держави і Церков в Україні?

– Наша Церква неодноразово підкреслювала, що виступає за рівні партнерські взаємини з державою.

Ми наполягаємо на тому, що конституційний принцип відділення Церкви від держави має зберігатися. І усі державні органи, так само як і релігійні організації, мають цього принципу дотримуватися.

Усі моделі взаємин, які передбачають підкорення Церкви інтересам політичних сил або навіть припускають тиск державного керівництва на Церкву, мають піти у минуле.

Звісно, що відокремлення від держави не означає відокремлення від суспільства. Ми завжди готові до конструктивної взаємодії з державою в царині культури, соціальної роботи тощо. Однак це має бути саме взаємодія двох рівноправних суб’єктів.

– Чим небезпечне секулярне суспільство?

– Історично процес секуляризації – це процес відокремлення суспільства від Церкви. При чому йдеться не лише про юридичне відокремлення Церкви від держави. Маються на увазі більш глибокі процеси.

Секуляризація – це фактично поступова відмова суспільства від урахування церковних правил та настанов. На певному етапі процесу секуляризації соціум загалом починає відкидати християнські моральні норми та культивує принципово нехристиянський погляд на мораль.

І коли такий настрій охоплює усе суспільство, то можна казати про формування нового соціуму, який живе за новими правилами. Ці правила входять у все більше протиріччя з християнським вченням.

В деяких країнах ми бачимо навіть так званий “агресивний секуляризм”. З одного боку, секулярне суспільство декларує свою нейтральність та рівновіддаленість від усіх світоглядних концепцій. Однак, з іншого – таке суспільство починає обмежувати право Церкви свідчити про своє розуміння моралі. Як наслідок – запроваджуються юридичні норми, які підтримують гріховний спосіб життя. І саме в цьому Церква вбачає загрозу з боку процесу секуляризації.

Тому сьогодні, коли Україна йде шляхом євроінтеграції, ми закликаємо запозичувати та копіювати далеко не все те, що є у сучасній Європі…

До речі, це не тільки позиція Української Православної Церкви. Цю позицію неодноразово декларувала і Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій, яка об’єднує усі провідні конфесії України.

Слава Жулян, за сприяння Центру інформації УПЦ.

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх