PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Закарпатські угорці: майбутнє без України, російська у побуті, а заробітки – у Чехії

Що за край закарпатське Берегове, як та чим насправді живе угорська громада на Закарпатті, у чому проблема мирного “співіснування” угорців, українців, румун та поляків та чи дійсно більшість з нацменшини не знає української мови та чому?

Відповіді на ці питання ви обов’язково знайдете у статті Фактів ICTV про закарпатських угорців.

Буквально вчора ввечері президент України Петро Порошенко підписав закон Про освіту, який було названо проривом та перемогою України, бо він направлений на проведення глибокої та всеосяжної освітньої реформи, яка підвищить якість освіти та конкурентоспроможність молодого покоління на ринку праці.

Зазначимо, що закон підвищує роль державної української мови в освітньому процесі.

– Україна демонструвала та надалі демонструватиме таке ставлення до прав національних меншин, яке відповідає нашим міжнародним зобов’язанням, знаходиться в гармонії з європейськими стандартами та є зразком для сусідніх країн, – пркоментував Порошенко.

Однак одразу ж із боку наших сусідів ЄС прозвучала досить неприємна та резонансна заява – уряд Угорщини вирішив блокувати всі подальші рішення Європейського союзу щодо зближення з Україною. Таку реакцію у Будапешта викликав саме новий освітній закон, не приховують вони. Так міністр закордонних справ  Угорщини Петер Сіятр вже встиг пообіцяти Україні болючий удар.

– Ми можемо гарантувати, що це боляче вдарить по майбутньому України, – різко прокоментував глава МЗС.

Тим часом ми вирішили розібратися, де ж цимес Угорщини. Адже відомо, що саме не Закарпатті проживає угорська нацменшина. Тож як і чим вона живе, які має прагнення, що правда, а де міф для Фактів ICTV згодився розповісти місцевий журналіст, публіцист та блогер Олег Супруненко.

У першій частині Олег Супруненко, який  все своє життя, а це сорок два роки, живе в закарпатському Берегові розповідає про історію Закарпаття, торкається мовного питання, яке так збентежило Угорщину, та розвінчує міфи. Читаймо!

 

  • Я дивуюсь, а подекуди й заздрю людям, які можуть побувати в чужому краю день-два, а тоді з апломбом розповідати своїй аудиторії “Я там побував і у всьому розібрався”. Все своє життя, а це сорок два роки, я живу в закарпатському Берегові – а от не у всьому розібрався, і будучи й сам і журналістом, і публіцистом, і блогером, зазвичай, відмовляюсь від прохань колег розказати, що ж там у нас відбувається – але так, щоб усе по поличках. Та від долі не втечеш, і рано чи пізно доведеться таки розкладати. Добре, коли тобі дали перелік питань, на які спробуєш відповісти – максимально об’єктивно і при цьому суто суб’єктивно, з вже позабутою приміткою,  як колись писали в соцмережах, “ІМХО”. Отже, відповідаю.

 

Що таке Закарпаття?

Закарпаття – це край, який приєднали до СРСР (формально, звісно, до УРСР, але в ті часи сама об’єктність начебто Української РСР була формальністю) під завершення 2-ї світової війни, офіційно в жовтні 1944, хоча всі формальності були оформленні аж на початку  1946-го, тож, майже два роки Закарпатська Україна (не плутати з швидкоплинною Карпатською Україною) існувала в невизначеному статусі, і про неї зараз відомо хіба історикам та філателістам (останні полюють за цінними поштовими марками цієї напівдержави). Достеменно невідомо, коли точно з’явилося саме поняття “Закарпаття” (скоріш за все, наприкінці 19-го століття), адже майже тисячу років край  знаходився “під мадярами” – в Угорському королівстві,  Австрійській імперії, Австро-Угорській Імперії, причому в складі чотирьох окремих комітатів, кордони яких дещо не збігаються з межами сучасної області.

З 1920 по 1939 в якості автономного краю Підкарпатська Русь нинішнє Закарпаття перебувало в складі першої Чехословацької республіки, з 1939 по 1944 знов опинилося під владою Угорщини, і лише після 2-ї світової почалася українська історія краю – спочатку радянської України, а з 1991 – незалежної. Втім, тут треба додати, що з’єднатися з Україною мешканці краю мали намір задовго до сталінської анексії. Тут можна назвати принаймні дві значні віхи – створення Гуцульської республіки в 1919-му та проголошення Карпатської України в 1939-му. З іншої сторони, це прагнення поділяло далеко не все населення краю. Але так можна надто глибоко зайти за межі цього стислого екскурсу.

Наразі ж Закарпатська область України – це регіон площею 12 800 км², з населенням в 1,25 мільйони людей, межує аж з чотирма країнами ЄС – Румунією, Угорщиною, Словаччиною і Польщею. З останньою, щоправда, зовсім невеличким шматком і без жодного пункту пропуску, на відміну від інших країн. Вирішити цей недолік намагаються вже давно, але поки що безрезультатно. Край відомий своєю багатонаціональністю, згідно перепису 2001 року (більше й не проводилося) на Закарпатті 80,5 % населення є українцями, 12 % – угорці, 2,5 – румуни, 2,4 – росіяни, 1,1 – цигани, 0,4 – словаки, і ще зовсім потрошку німців, білорусів, євреїв та поляків. Можна впевнено стверджувати, що циган в реальності значно, в рази, більше. А ще можна окремо розглянути русинське питання – але наразі я цього робити не буду. Додам тільки, що таким себе назвали близько 10 тисяч чоловік під час того єдиного перепису, хоча деякі нині принишклі русинські активісти обіцяли до 600 тисяч.
Читайте: Угорщина погрожує Україні через мову в освіті. Чого домагаються угорці?

 

Чому Закарпаття межує з 4-ма країнами, а проблема з угорцями?

А от на це питання відповім так – це залежить від того, що вважати проблемою. У мене, приміром, з угорцями проблем нема. Хоча це, якщо дуже коротко, бо насправді таки є. Угорська громада, на мій погляд, аж надто намагається законсервуватись сама у собі, і не прагне виходити на контакт з українською громадою навіть в аполітичних речах типу обговорення проблем нашого спільного міста Берегова.

Берегове, яке носить заяложений журналістами штамп “столиці угорців України”, і справді є найбільш угорським містом нашої держави, але про столицю вже давно не йдеться. Адже внаслідок масової міграції на історичну батьківщину та заміщення населення угорців в цьому 27-тисячному містечку вже давно не 75 %, як в 1990-му, а менше половини (згідно все того ж перепису – 48 % на 2001 рік, а зараз й того менше). Тим не менш Берегівський район залишається найбільш “угорською” адміністративною одиницею України – 76 % населення, в деяких селах цей показник навіть вищій. Другим іде Ужгородський – 33%, Виноградівський – 26 %, Мукачівський – 12 %. В решті районів кількість угорців коливається від майже 4 % (Хустський) до 0.02 (Міжгірський).

На карті видно, що угорці Закарпаття (відтак, і України) проживають на смузі вздовж річки Тиса, що й дає декому з угорських активістів та політиків (як закарпатських, так і з Угорщини) підставу говорити про Притисянський автономний округ. Але й ця тема потребує окремного розгляду.

Ну а про проблеми спробую детальніше відповісти попунктно.

 

Угорці Закарпаття справді не знають української?

Дивлячись, хто. Серед молоді відсоток тих, що не знають українську, справді великий. Особливо по селах. Причин багато, але головна – ці молоді люди не бачать себе в Україні. Минулого року я був спостерігачем на ЗНО з української мови. Чимало учнів сиділи на іспиті з півгодини, а потім здавали практично порожні аркуші. Пізніше в бесіді з вчителем однієї з угорських сільських шкіл почув таке – мовляв, вони лише чекають закінчення школи, аби із угорським паспортом виїхати на заробітки (про паспорти – трохи нижче). Але – увага – на заробітки в Чехію! Бо там платять значно краще, аніж в Угорщині.

Є й інша причина, про яку воліють не говорити наші патріотично стурбовані панове та пані на кшталт Лариси Ніцой. За чверть століття Україна так і не розробила нормальних підручників, за якими угорських дітей можна навчити складної слов’янської мови, котрою вони у себе в селах (та й в містах також) в побуті, з батьками й друзями, не користуються. Один з філологів якось казав мені, що за основу підручників з української для угорських шкіл взяті підручники для шкіл румунських. Хоча угорська й румунська – з абсолютно різних мовних груп. Ну й таке ще: уроків української в угорських школах має бути набагато більше. Для цього треба чесно визнати, що угорські діти її реально не знають, і викладати відповідно. Результати правильного викладання я бачив в Словаччині та Сербії, де молодь із значно більших угорських меншин дуже непогано говорять на цих також слов’янських мовах.

Щодо людей більш зрілих, то ті, що “родом з СССР”, говорять як не українською, то російською. Чимало тих, хто пройшов школи життя в радянській армії, на виробництвах, заробітках “на сєвєрах” тощо, російську мову знають відмінно, а от українську засвоюють – хто як хоче, в залежності від власних потреб. Знаю й таких, хто українською володіє чудово – і їх чимало. Не говорять ані українською, ані російською багато літніх людей. Або ж не показують своїх знань. Особливо часто це трапляється, коли до закарпатських угорців з камерою та мікрофоном лізе черговий наряд столичних журналістів, що приїхали за своєю порцією штампованої сенсації з серії “дивіться, тут все не по-нашому!”. Настирливим журналюгам краще просто сказати “нем тудом” чи “нем іртем” (не розумію, не розмовляю), аніж бачити себе на ТБ в сумнівній якості. Тим паче, що й українські канали українські угорці здебільшого не дивляться, бо угорське ТБ закарпатські антени ловили навіть крізь “залізну завісу”.

Читайте: Блокада Угорщиною євроінтеграції: реакція України

 

Чи справді там на органах місцевого самоврядування угорські, ЄСівські прапори, а українських часто й немає?

Неправда. На органах місцевого самоврядування в населених пунктах, де живуть угорці, дійсно поруч із прапором України висять угорські національні прапори. Причому вивішуються прапори  у встановленому порядку, де прапор України передує угорському або розміщується вище. На будівлі міськради Берегова прапори вивішені в порядку, де першим йде прапор міста, далі – України, за ним – Євросоюзу (як мети, куди має крокувати наша держава), і тільки тоді угорський.

Далі буде.

Фото: Вікіпедія, mukachevo.net

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх