PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Барабошко: Знайшов у Facebook депутата, якого обрали для вітання з усіма святами

Факти ICTV у рамках спецпроекту #СилаFacebook поспілкувалися з популярним блогером Олександром Барабошком. Як лайки допомагають вирішувати реальні справи? Чому на Facebook-сторінки деяких депутатів без сміху не подивишся? Та як стають медійними, заробляючи на цьому гроші?

Створювати сторінку у Facebook перед виборами немає сенсу

– Без соціальних мереж важко вести будь-яку політичну діяльність. Це вже не додатковий, а необхідний інструмент.

Коли якийсь інструмент використовуєш, то є варіант робити це максимально ефективно. У соціальних мережах ефективність вимірюється в лайках. У кого більше лайків, поширень та дискусій у Facebook – той використовує соцмережу ефективніше.

Чи можна говорити про те, що це конкретно допоможе політикам на виборах? Не до кінця упевнений. Через те, що виграти вибори допомагають комплексні рішення.

Наприклад, дуже часто буває така ситуація: на мажоритарних округах на вибори йдуть люди, яких не було у Facebook. Створювати сторінку у Facebook перед виборами немає сенсу – це не дасть результату.

 

Хлопець з вулиці може переконати політичну партію

У Верховній Раді є приклади людей, які капіталізували себе через Facebook. Вони фактично стали народними депутатами за рахунок того,  що у потрібний момент взяли на себе роль лідерів думок у Facebook.

Дмитро Тимчук описував військову ситуацію, коли штаб АТО іще не мав потужностей для подачі структурованої інформації.

Семен Семенченко взагалі виявився першопрохідцем в Україні у розвіртуалізації героя соціальних мереж.

Цих двох же взагалі не було в інформаційному просторі! З медійної точки зору, вони фактично були ніким. Тим не менш, і Тимчук, і Семенченко стали депутатами, їх запрошують на ефіри, цитують ЗМІ.

Чутку про те, що людина з 50 тис. підписниками у Facebook отримує пропозиції стати кандидатом у депутати по спискам партій запустив я. Партії все одно дивляться на якусь медійність людини.

Фактично хлопець з вулиці, який має велику впливову аудиторію у Facebook, може її застосувати для переконання політичних партій, щоб його взяли до списку.

 

У нас усі експерти з будь-яких питань

Якщо писати пости у Facebook на відповідну тематику, показувати свої досягнення, то через якийсь період люди подумають, що ти справді у цьому супер-експерт.

Щодо потрапляння на ТБ через Facebook. Якщо є 1 тис. підписників у Facebook, і лише чекаєш на запрошення – у такому випадку ніхто не запросить.

Давно зафіксував для себе правило у соцмережах: неважливо ким ти є, головне – переконати людей у потрібних для тебе речах. Можна навіть не знати, що таке зварювання, але водночас переконати людей у Facebook, що ти найкращий зварювальник України.

Тут треба завжди створювати прецеденти. Найважливіше – вперше потрапити на ефір. Далі наводиться на цьому фокус. І це покаже, що ти є людиною, яку можна запросити на ТБ. Цю історію побачать гостьові редактори інших телеканалів.

Усе залежить від того, як позиціонуєш себе у соціальних мережах. Якщо говорити про мене: мені хочеться бути в курсі найрізноманітніших новин, які відбуваються в Україні. Мені цікаво про те, що говорить молодь, про виходи нових фільмів. Сьогодні цікаво про політику, а завтра – про футбол, а ще через деякий час – якісь інші івенти.

У нас фактично будь-який експерт є експертом з усіх питань. Інформаційна політика українського ТБ полягає не в тому, щоб обговорювати весь час конкретну тему, а щоб стати коментатором новин.

Коли йдеш на ефір – можна навіть не питати, про що будеш спілкуватися, бо це порядок денний. А за один день можна говорити про Трампа, вибори в Австрії чи ще щось інше. Ясно, що тут треба адаптивно висловлювати свою думку. Треба бути загальноерудованим, щоб вливатися у будь-яку дискусію.

 

Стаєш популярним – підключаються ЗМІ

Найбільше підписників зараз у політика і бізнесмена Льва Парцхаладзе (майже 1 млн підписників. У Саакашвілі зараз більше 950 тис. підписників, у Порошенка – майже 700 тис., у Тимошенко – менше 150 тис.  – Ред.).

Збільшення аудиторії у Facebook є ознакою того, що тебе більше цитують, більше пишуть ЗМІ і, відповідно, збільшується загальна впізнаваність.

На всеукраїнському рівні можна стати впізнаваним через Facebook.  Але тут соцмережу не можна виокремлювати. Адже тільки-но стаєш популярним у Facebook – підключається увага ЗМІ.

Не йдеться про те, що кожен на вулиці тебе впізнаватиме, але протягом дня хтось і впізнає. У масштабах всієї країни – це не найгірший результат, коли до тебе у великих містах можуть підійти, щось спитати, привітатися.

Щодо моєї впізнаваності (в Олександра Барабошка 43 тис. підписників. – Ред.). Усе залежить від аудиторії і подій, які я відвідую. Якщо приходжу на молодіжні івенти – мене дуже часто впізнають і підходять поговорити. Дещо менше впізнають у метро, але це дуже широкий зріз.

Для впізнаваності найкраще працюють відеоформати. Facebook не така історія про впізнаваність, як YouTube. З YouTube справді можна стати мегапопулярним.

Якщо хочеш, щоб тебе впізнавали на вулиці і за тобою бігав натовп фанатів – треба цілеспрямовано займатися майданчиком на YouTube.

 

Обрали до парламенту професійного “вітальника” зі всіма святами

Про провальні сторінки у Facebook.  На НЛО ТБ по п’ятницям виходить програма Lumpen Show, де я веду рубрику Правительство блогеров.

Моя робота полягає у тому, що я кожен тиждень підбираю близько 20 дописів у Facebook державних чиновників, які ми обговорюємо.

Не так давно ми обговорювали депутата, у якого сторінка виглядає так: вітаю з днем художника! Вітаю вас з днем юриста! Вітаю вас з днем-днем-днем! Одним словом, професійний вітальник! Обрали людину до парламенту, щоб вона вітала людей з кожним святом.

Я системно моніторю всіх сторінок народних депутатів – їх більше 300. Є такі, що востаннє були активними, вітаючи людей з Днем незалежності, опісля взагалі нічого не писали. Деякі інші востаннє писали у Facebook, коли брали участь у виборах.

Є сторінки політиків, які десонують з реальним образом. Наприклад, Володимир Литвин. Здавалося б, серйозний політик. А у Facebook у нього різні меми такого формату: “Встал с утра, думал идти на работу, а потом вспомнил, что еще 40 лет туда ходить”.

Михайло Добкін навпаки – у Facebook іноді вдало іронізує. Бувають моменти, коли це справді усміхає. Читач може не розділяти його політичної позиції, але сміється з дописів.

Люблю звіти депутатів у Facebook. У вересні Литвин написав: “Привітав похресника з Днем народження”…

На сторінці Вадима Рабиновича є теж, на що подивитися: якісь меми та інша дічь паралельно із офіційними заявами. Потік незрозуміло чого. Я навіть не розумію, як це може взагалі відбуватися: чи він сам знаходить картинки на Pikabu і публікує, чи це не він.

Сподіваюся, що це не він.

 

Людям “приїлася” політика у Facebook

Є таке явище – банерна сліпота. Це коли заходиш на якийсь сайт, і вже не концентруєшся на рекламі – взагалі ніяк не помічаєш. Вона ніби і є, але ти вже її фактично не бачиш, якою б вона яскравою не була.

Така ж історія з дописами деяких народних депутатів. Побачив у стрічці аватарку якогось народного депутата і одразу розумієш, що він нічого нормального написати не може. Тому таких пропускають, не читаючи вже. Це називається “пост заради постів”.

Банерна сліпота часто вмикається на тих сторінках депутатів, які занадто часто публікують щось у Facebook.

Мені здається, що у Facebook йде нова тенденція: людям трохи приїлася вже політика, і депутатам треба писати про конкретні результати роботи. Наприклад, мені завжди цікаво читати про результати.

Я активно слідкую за сторінками депутатами, які представляють місце мого проживання чи округ, де живуть мої батьки. Є депутат Ігор Гузь, який пише, що на Волинську область виділи певну суму грошей, щоб зробити дорогу. Я з радістю читаю цю новину, мені хочеться її лайкати 20 разів.

Цей допис несе у собі новинність. Це значно відрізняється від обговорення непотрібних заяв.

 

Люди не розбираються у Facebook – клікають у стрічці далі-далі-далі

Може, Трамп і виграв через Facebook вибори. Але коли переміг Барак Обама – це справді був прецедент для обговорення в українських колах. Усі дуже продавали цю історію, але там йшлося про перемогу не завдяки Facebook, а взагалі інтернету.

Наскільки ці тези сильні чи варто їх підсилювати? Якщо я займаюся продажем якихось послуг у соціальних мережах, то мені вигідно про це говорити. Так, Трамп виграв вибори через Facebook – напишіть усі так. І ще має бути примітка: “крім того, у роботі з політиками у Facebook краще за всіх орієнтується Олександр Барабошко”. Цю тезу підсилюють люди, які на цьому заробляють.

Для політтехнологів чим дурніші люди, тим краще. Якщо людина заходить у Facebook  – вона читає усю стрічку, не розбираючись у тому, чи її хтось додав у групу чи постукався у друзі. Люди просто клікають далі-далі-далі.

Facebook – це єдина соціальна мережа в Україні для широкого користувача. Особливо, після того, як заблокували Однокласники і ВКонтакті.

Це соцмережах для широких уподобань. Якщо взяти Twitter – він не для всіх зрозумілий і там є обмеження у 140 символів. Усі політики намагаються транслювати свої позиції через Facebook, бо в Україні це домінуюча соцмережа, за якою слідкують найбільш різноманітні верстви населення. Навіть пенсіонери цікавляться, що ж там написали у тому Facebook.

 

Треба “встряти”, щоб стати медійним

Щоб стати медійним через Facebook за короткий час, треба або щоденно працювати, або “встряти” у тренд.

Перший варіант – робиш монотонну роботу: лайкаєш дописи, додаєш друзів, вступаєш у дискусії у коментарях, пишеш аналітику тощо. Тоді сарафанним радіо зростає аудиторія.

Другий варіант – треба ставати героєм новинних сюжетів. Якщо коротко, встряти. Це коли відбувається топ-подія, і ти в центрі уваги у цьому контексті.

Це не завжди виходить і це непрогнозовано, але пришвидшує результат. Інформприводи можна створювати самостійно.

Йдеш до мосту закоханих і пишеш: “Якщо моя сторінка не набере 10 тисяч лайків – я пригну”. Це будуть транслювати, писати різні медіа тощо. Але це все на грані фолу.

Думаю, грубо кажучи, не має значення, яким чином отримав аудиторію. Образ у соціальних мереж завжди можна різко повернути до серйозної людини.

 

Комусь дають 100 доларів, комусь 1 тис. грн за пост у Facebook

Ціна і кількість пропозицій за проплачені пости залежить від того, чи створиш прецедент. Якщо цілеспрямовано хочеш отримати ці замовлення – треба додати у друзі на свою орбіту якихось політтехнологів та всіх тих, хто потенційно може відповідати за надання таких пропозицій.

Далі треба позиціонувати себе так, щоб ти здавався затребуваним на певні теми. Зробити прецедент, що до тебе можна звернутися з приводу деяких питань. Наприклад: писати у Facebook замовні пости, які насправді не є замовними. Тоді люди подумають, що можна щось пропонувати цій людині.

Платять по-різному. Комусь дадуть 50-100 доларів, комусь 1 тис. гривень, а хтось отримає 1 тис. доларів. Усе дуже ситуативно та залежить від діалогу – цін і ринку немає.

Ціна залежить від того, скільки потенційно відлайкає людей цей пост, як люди його поширюватимуть чи ставатиме цей допис заголовком для новин.

 

 Для хвилі обурення у Facebook треба непублічні інструменти

Facebook  – це соцмережа, яка впливає на політичні процеси. Саме тому у ній можна комунікувати, якщо ми говоримо про політику.

Лайки допоможуть вирішити справу в реальності – цей заклик з одного боку іронія. А з іншої – ні.

Фактично усе виглядає так: допис – це звернення до чиновника, а кількість лайків – це підписи людей, які підтримують обурення.

Чим більше лайків – тим більше охоплення. Кожен лайк заносить пост у стрічку людей, які ставлять їх. Наприклад, я почав підіймати тему непрацюючого ескалатора на Вокзальній у Києві. Крім усіх запитів до чиновників, я пишу і у Facebook.

Інший приклад. Знайомий нещодавно мені написав. Каже, що надихнувся історією з ескалатором і хоче так само зробити. Я зайшов до нього на сторінку. І що він пише: підняв тему стихійної торгівлі пішохідного переходу і згадав там абсолютно усіх – і Порошенка, і Гройсмана, і дуже багато топ-політиків. Пост був дуже емоційним.

Я йому сказав: цей пост внікуди. Цей знайомий не призначив відповідального. Треба знайти депутатів на тому окрузі чи тих чиновників, які займаються благоустроєм. Також там не було вказано навіть адреси. Для того, щоб підняти хвилю обурення – треба спочатку використати непублічні інструменти. Наприклад, додаток 1551 на телефон, куди можна звернутися.

Тобто, спочатку треба використати певні інструменти, а вже потім – підсилювати цю позицію публічно – через Facebook. Це точкове вирішення конкретного питання.

Коли люди пишуть пост внікуди – про що вони думають? Хто має це вирішити? Я бачу в стрічці допис обурення про сміття, наприклад. Я що, піду замість нього прибирати це? Чи хто це зробить? Усім пофіг. Це бездіяльність.

 

Богдан Амінов. 

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх