PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Еротична Афродіта та вечір з депутатами. Як Олег Ляшко робив кар’єру журналіста у 90-х

Рукописи не горять. Статті Олега Ляшка з 1990-х, коли він був журналістом, досі зберігаються у Національній бібліотеці. Сьогодні нардепу-радикалу 45 років і Факти ICTV з цього приводу вирішили знайти, прочитати і згадати його деякі роботи.

Пастух, тракторист, журналіст і нарешті політик – це все Олег Ляшко. Родом із Чернігівщини. Це він, а не Мустафа Найєм чи Сергій Лещенко (або їхні менш яскраві колеги) був першим, хто пройшов у Верховну Раду як журналіст-розслідувач.

Та якщо творча діяльність останніх двох була у полі зору, то журналістські роботи Олега Ляшка залишалася фактично не дослідженими. До сьогодні.

 

У пошуках журналіста Ляшка

Знайти видання, у яких працював Ляшко, було легко. Газетні номери зберігаються в архіві Національної бібліотеки України ім. Вернадського.

Величезна будівля поряд з червоним корпусом КНУ ім. Т. Шевченка з височезною стелею та гробовою тишею. Це – “склад” з газетами. Щоб їх отримати, потрібно пройти кілька “випробувань”.

По-перше, пояснити охоронцю, хто ти взагалі такий.

По-друге, оформити читацький квиток (вартість – 50 грн). Але є тимчасовий документ, безкоштовний. Для нього треба мати паспорт.

На вході автору цих рядків пояснили, що тимчасовий читацький квиток дає доступ лише до каталогів, а не до самих газет.

– Фотоапарат, телефон, планшет, ноутбук є?, – поцікавилися в мене. – Глядіть, газети не можна фотографувати!

Серед кип газет метрової висоти іноді видніються сиві голови. У цьому місці важко когось зустріти, окрім пенсіонерів. Деякі навіть дивилися на мене з подивом.

Пошуки газет з текстами авторства Ляшка тільки починалися. Бібліотекар попросила заповнити форму для отримання екземплярів.

Це листки блідо-жовтого кольору. Усе написане треба дублювати. Для того, щоб отримати один номер видання – потрібно знову і знову вказати особисті дані, назву, номер та дату випуску, а також заповнити ще кілька рядків.

Уявіть, скільки треба було заповнити форм для доступу, скажімо, до річного архіву видання. “Кожна газета – окремий бланк”, – підказувала мені бібліотекар.

Але я не здався. І заповнював нескінченні форми. За півгодини наді мною зжалилися й дозволили підійти до підшивок.

Отже, як відомо, Олег Ляшко працював у Києві у кількох виданнях:

  • з 1990 по 1992-й у газеті Молода Гвардія;
  • з 1992-го по 1995-й –  у Коммерческих вестях Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України;
  • з 1995 року по 1996-й у додатку Політика газети Правда України;
  • з 2000-го по 2006 рік був головним редактором газети Свобода.

Я вирішив зосередитися на двох виданнях: Молодій Гвардії за 1991-1992 роки і Правді України за 1995-й.

 

Правда без Ляшка

Підбірок з газетою Правда України принесли дві – за обидва півріччя 1995-го. Олег Ляшко працював у ній редактором.

Газета – російськомовна, 4 сторінки формату А2. Ось, як виглядає один з випусків.

Тираж – майже 106 тисяч екземплярів.

Багато текстів зберігають певну актуальність і в 2017-му. На шпальтах заголовки про Донбас, Крим, гривню, Євросоюз.

Один із заголовків – “Ох, і апетити у нардепів Криму“. У матеріалі йдеться про державні підприємства та їхнє обслуговування.

Чи правильно те, що замість плати за оренду державі державні підприємства ділитимуть тепер свій дохід з Верховною Радою (Криму. – Ред.), на балансі якого числяться?, – пише автор.

Інший матеріал у газеті, де працював Ляшко, підписаний так: “Навіщо Криму така “державність”?“.

І починається текст одразу з песимістичної ноти:

Гадаю, вже не відкрию Америку, якщо скажу, що, отримавши статус Республіки, Крим не тільки став жити гірше інших областей України, але й остаточно втратив душевний спокій. Завдяки “старанню” місцевого парламенту вже який рік він знаходиться у підвішеному стані. Навіщо нам така державність?

Автор пише про те, що у Криму деякі політичні партії закликають до приєднання до Росії або відродження СРСР. При цьому він додає, що це неможливо та пропонує альтернативу: економічний союз, як на Заході, з незалежних чотирьох країн: Білорусь, Росія, Україна та Казахстан.

Вартий уваги також і матеріал про УНА-УНСО у негативі. Заголовок: “УНА-УНСО: з екстремістів в економісти?”. Автор починає текст такими словами:

За УНА-УНСО в Україні міцно закріпилося уявлення як про екстремістську організацію профашистського напрямку. Але раптом лідери цього політичного руху виступили в новому амплуа…

У матеріалі критикують економічну програму партії та називають її тоталітарною, вказуючи на те, що один такий тоталітарний режим (натяк на СРСР, ймовірно) вже розвалився.

Текстів Олега Ляшка, на жаль, не помітив. Щонайменше у всіх випусках за липень 1995 року не було жодного матеріалу майбутнього радикала. Загалом, було переглянуто більше 100 випусків газет Правда України за 1995 рік, і в них також жодної згадки прізвища Ляшка.

Можливо, він публікувався під псевдонімом або ж взагалі не підписував публікації. Також є припущення, що Олег Валерійович займався організаційною роботою – правив тексти, креативив заголовки й теми, налагоджував контакти з важливими для видання спікерами.

 

Молода Гвардія. З Ляшком

Зате я знайшов раннього Ляшка. На першій же сторінці випуску за 4 січня 1991 року  – текст Олега Валерійовича. Це інтерв’ю з Ігорем Юхновським – одним з топових депутатів парламенту того часу, академіком, главою першої в історії України опозиційної партії Народна рада.

Заголовок Ляшка такий: “Ігор Юхновський: …Людина має право на життя і свободу”.

Дозволю собі прокоментувати, що вибір назви публікації не найвдаліший, це типовий журналістський штамп. Юхновський розповідав про завдання парламенту, напруженість політичної ситуації та інші важливі для країни речі.

Ось, який вріз до інтерв’ю написав журналіст Ляшко:

Минулий, 1990,  рік був наповнений різноманітними подіями. Він відкрив для України нових людей, нові імена. Одним із таких нових людей України, провідним політиком парламенту республіки є академік Ігор Рафаїлович Юхновський. З ним сьогодні наше новорічне інтерв’ю.

У запитаннях Олега Валерійовича, по правді кажучи, мало конкретики. Радикал питав про те, що приніс минулий рік, про мрії Юхновського, просив оцінити роботу парламенту та політичну ситуацію.

Завершив молодий журналіст Ляшко інтерв’ю питанням “Що ви можете побажати нашим читачам?”. Від старших колег чув, що в 1990-х такий прийом вважався традиційним. Проте на сьогодні він вважається, скажімо так, щонайменше не найкреативнішим.

Другий знайдений текст є не менш цікавим. Олег Ляшко цього разу обрав більш інтригуючий заголовок “Еротична Афродіта”.

Радикал пише рецензію про успішний вихід театру Афродіта на зарубіжну сцену та дивується рішенню його керівника продовжити гастролі  всередині країни – “по Союзу”. Тоді ще Олег Валерійович не знав, що майже через рік такої країни на карті світу вже не буде.

У тексті Ляшко називає театр еротичним, але констатує: сексуальної революції не відбулося. Серед переваг радикал відзначає вдале поєднання гумору та еротики в Афродіті.

Завдяки цьому поєднанню театру вдається уникнути непристойності, якою грішать еротичні театри, внаслідок чого виходить не еротика, а навпаки, –  йдеться у матеріалі.

Що малося на увазі під словом “навпаки” – не вказано. Проте додається, що в Києві бував і антиеротичний театр з Москви, який викликав сором, відразу і нерозуміння.

Текст про Афродіту Ляшко написав у співавторстві з іншим журналістом – С. Войноловичем. Про останнього знайти детальну інформацію, на жаль, не вдалося.

До речі, у деяких текстах Ляшка можна знайти помарки. Найтиповіші серед них – це неправильна пунктуація та русизми. Майбутній радикал грішив у матеріалах такими словами як “власті”, “любимій”, “відмітити” тощо. Але це радше недопрацювання літредактора й коректора, аніж хиба журналіста.

У наступній знайденій публікації він героїчно розвінчує міфи навколо школи №239. З контексту стає зрозуміло: туди надійшла гуманітарна допомога з Німеччини. До директора було багато претензій з приводу її розподілення.

В інтерв’ю Ляшка йдеться про те, що претензії – безпідставні, у школі все добре, а директор – навпаки, виправив усі несправедливості.

– Отже, в школі №239 все спокійно. Вантаж потрапив за призначенням. Але вам, Анатолію Івановичу (директор школи. – Ред.), я співчуваю. Важка у вас робота і в додаток до всього… невдячна, – пише журналіст.

Окрім інтерв’ю, Олег Ляшко робив добірки новин. Зазвичай цим займаються стажери або молодші спеціалісти. Це перевірка на вміння обрати найактуальніші теми.

Як вам?

КПРС переживає кризу. Але серед політичних сил країни вона залишається наймогутнішою. Більше того, сучасний стан в країні дає можливість заручитися громадянською підтримкою. Про це свідчать результати опитування, яке провела Академія суспільних наук при ЦК КПРС.

Як бачимо, Олег Валерійович був майстром своєї справи, володів різними жанрами. Він пише інформації, замітки, інтерв’ю, рецензії тощо.

Не менш цікавим є інтерв’ю Олега Ляшка у 1991-му з лаконічною назвою “Вечір з депутатами”.

Це розмова з народними обранцями I скликання парламенту Тетяною Яхеєвою та Сергієм Семенцем (був членом КПРС). Обидва депутати родом з Чернігівщини.

До речі, у питаннях Олег Ляшко вживає конструкцію “на Україні”. Скоріше за все, у 1991 році це не було настільки принциповим для українців, як зараз.

В інтерв’ю Ляшко обговорював з депутатами геополітику, перспективи нової форми співпраці країн як альтернативу СРСР та діяльність українських депутатів I скликання.

Цікаво, що у багатьох номерах Молодої Гвардії є тексти за підписом не лише “Олег Ляшко”, але й “Олег Ляшенко”, “Олег Ляхов” та “Олег Лях”. Не беруся стверджувати, але дуже схоже на псевдоніми. Погодьтеся, малоймовірно, що в одній редакції зібралася плеяда Олегів з однотипними прізвищами.

Аргументом, який підтверджує теорію про псевдоніми, є тематика публікацій. Більшість заміток Ляшка та інших “Ля…” написані на тему правоохоронних органів, надзвичайних ситуацій, судових справ та злочинів.

Порівняємо публікацію Ляшенка із заголовком “На Патент не за трусами” та “Привітно, але не щиро” Ляшка. Тема одна й та ж, а зазвичай у редакціях журналісти закріплені за темами.

У першому випадку автор Олег Ляшенко пише про те, що на ринку “Патент” можна купити все що завгодно через спекулянтів. Автор з правоохоронними органами вирушає на ринок і підтверджує свої слова.

У другому випадку – схожа ситуація. Тільки тут вже автор Олег Ляшко, який пише:

Товарів продовольчої групи в підсобному приміщенні магазину №17 Радянського РГТ виявилося прихованими більш ніж на 700 карбованців… А в ящику з протигазами перевіряючі знайшли гроші на суму 1715 карбованців.

Обидва тексти починаються оптимістично. А закінчують результатами розслідування разом з правоохоронцями.

У всіх знайдених матеріалах Олег Ляшко пише українською. Хоч Олег Валерійович, як і в політиці, влучно оперує словами та аргументами, проте у багатьох інтерв’ю його запитання, м’яко кажучи, не найцікавіші. (Знов-таки, згадаймо обставини й роки, коли публікувалися тексти!)

Особливо проглядається суб’єктивність у вигляді відсутності гострих запитань у матеріалі Ляшка з назвою “Наша міліція нас збереже“.

Початок тексту:

Повинен вам, шановні читачі, сказати, що не такий страшний біс, як його малюють. Це я остаточно зрозумів після серії розмов з начальником УВС Київської області Володимиром Володіним і начальником УВС Києва Віталієм Розенком. Ці генерали міліції, яким вже за 50, привабливі люди. І що найголовніше, відверті співбесідники.

Щоправда, відвертості в інтерв’ю було мало. Олега Ляшка від головних правоохоронців Київщини цікавила не криміногенна ситуація, не хабарі, не беззаконня, не перевертні у погонах, не резонансні справи, не спекулянти, про яких Олег Валерійович сам і писав, а дещо інше.

Журналіст запитав у Володіна й Розенка про їхні мрії, молодість, найщасливішу мить життя…

Деякі запитання до міліціянтів:

Як вважаєте, є у вас вороги?

Чия думка для вас авторитет?

Що нас чекає? Я маю на увазі, що відповідь на це запитання бажано дати крізь призму вашої роботи.

Якби би ви обрали шлях, якби повернулися до витоків свого свідомого життя?

Ви завжди говорите те, що думаєте?

Ось такі вони і є – керівники столичної міліції. Хоч і генерали, але не страшні, – закінчив матеріал Олег Ляшко.

Інтерв’ю опубліковане у рубриці “Хто є хто”.

До речі, напевне, Олег Валерійович не міг не знати про те, що краще спитати міліціонерів Київщини. Адже в одній із заміток із заголовком “Що турбує Киян” Ляшко пише:

Майже половина респондентів висловила тривогу посиленням організованої злочинності. Кожен третій опитуваний стурбований концентрацією у злочинних елементів значної суми грошей, розповсюдженням жорсткості, насильства, рекету й наркобізнесу. Майже стільки ж респондентів висловили невпевненість в особистій безпеці, почуття страху за своє життя і здоров’я.

Цей текст вийшов під рубрикою “Караул!”.

Ще одним моментом, на який варто звернути увагу, є анонс виходу на зв’язок генерала Володимира Володіна, у якого Ляшко брав інтерв’ю. У тексті авторства Олега Валерійовича йдеться про те, що міліціонер відповість на усі питання громадян:

Проведення прямого зв’язку викликано подальшим ускладненням оперативної обстановки в області.

Варто пояснити, що раніше вихід на зв’язок був однією з рубрик газет. Зазвичай, така подія кілька разів анонсується у випусках, на назначений час у редакцію приходить спікер, сідає біля телефону та відповідає на дзвінки. Тим часом журналісти записують питання-відровіді, а в наступному номері публікують текст.

Йдемо далі. Свого часу Олегу Ляшку навіть випала честь написати замітку історичного значення – про перейменування площі Жовтневої революції на Майдан незалежності.

Біля будинку Київради зняти державний прапор Української РСР, на щоглі майорить лише блакитно-жовте полотнище, – пише майбутній лідер Радикальної партії.

У портфоліо Ляшка також є інтерв’ю з Степаном Хмарою – Героєм України, політичним в’язнем радянських таборів, народним депутатом трьох скликань та правозахисником.

Співавтор цієї публікації – Анатолій Туркеня – уродженець Ічні на Чернігівщині. Кореспондент Радіо Свобода. Кажуть, саме він перетворив тракториста Ляшка на журналіста.

Ще одна знайдена публікація Олега Ляшка називається “Головне врятувати дітей”. Тут радикал виступає на боці Михайла Романенка – жителя Згурівки Київської області, якому влада надала погане житло.

Ось, що про нього пише журналіст Ляшко:

…виконком селищної Ради надав Михайлові Романенку житло: старезну хатину з глиняною підлогою. Він цю подачку не прийняв. Тоді ревнителі законності кинулися на пошуки компромату. Не знайшовши нічого у нинішній період життя, згадали про минуле. Мовляв, за Андропова був засуджений до трьох років позбавлення волі за крадіжку двигуна, і тому йому довіряти не можна. На жаль, забули збирачі компромату, що двигун той Михайло Романенко повернув, але для судді назад дороги вже не було.

Таким чином, журналіст робить висновок, що дискредитувати в очах людей Михайла Романенка фактом його судимості не вдалося.

Далі Олег Валерійович розкриває ще одну “страшну правду”, мовляв, Михайла Романенка використовують “деякі політичні сили”.

Чоботар також ставить питання про відставку у повному складі членів виконкомів селищної і районної Рад. Але при зустрічі він мені розповів, що навіть не знає всіх їх членів. Кому ж тоді вигідно, прикриваючись справедливою вимогою про надання житла і створення комісії за фактами зловживань, використовувати Романенка в своїх цілях?, – пише Ляшко.

Резюмує сьогоднішній радикал текст розкриттям цієї загадки:

Мені довелося з цими людьми зустрітися. Довговолосий чоловік під час моєї з Романенком розмови дуже підозріло на мене дивився, а після кількох моїх запитань про політичну сторону голодовки, на які чоботар не знайшов, що відповісти, миттю підскочив до нас і заволав: “Не слухай його, це людина партапарату!”. А потім сам почав набиватися на розмову.

– Мені головне – це врятувати своїх дітей. А решта вимог – то не мої. Вони мені їх повісили, – сказав Михайло.

Шкода, але Олег Ляшко не вказав, ні ким той був “довговолосий чоловік”, ні про те, хто такі “вони” (мається на увазі політичні сили).

До речі, у Молодій Гвардії вдалося знайти матеріал українського журналіста Сергія Рахманіна із заголовком “Епоха великого ремонту, чи коли ж ми ще так раділи отруті!”. Виходить, Ляшко і Рахманін у 1991-му були колегами.

Всі інші журналістські роботи Ляшка ми зібрали в одну добірку. Також там вказані матеріали, які, ймовірно, підписані псевдонімом лідера Радикальної партії.

Який Олег Ляшко вам імпонує більше?

Еротична Афродіта та вечір з депутатами. Як Олег Ляшко робив кар’єру журналіста у 90-х / 11 фотографий

Олег Ляшко завершив кар’єру журналіста у 2006-му, ставши народним депутатом від Блоку Юлії Тимошенко.

Богдан Амінов.

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх