PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Агітація і пропаганда в політиці: як зчитати роботу політтехнологів

Пора виборів дарує нам чуйних і відкритих політиків, які виходять “в народ”. За кадром лишаються політтехнологи, які роблять свою роботу. Що потрібно знати про них? Як не бути обдуреними на виборах? У Фактів ICTV є відповіді на ці питання.

Олександр Холод

Ми поспілкувалися з фахівцем із соціальних комунікацій, академіком Міжнародної академії наук педагогічної освіти, доктором філологічних наук Олександром Холодом.

– Як люди сприймають інформацію?

– Сприйняття інформації базується на кількох закономірностях. Перша з них – фрагментарність. Краще засвоюється фінальний факт або теза. Найчастіше це притаманно холерикам: вони сприймають інформацію уривками, рефлексують на найяскравіші, вузлові моменти бесіди чи візуалізації.

Флегматики навпаки – сприймають інформацію впорядковано, наче виклад письменника чи рекламне повідомлення. Така структура не зрозуміла для холериків або сангвініків, тож не можна сказати, мовляв, лекцію викладача всі студенти сприймуть однаково. Що вже казати про телевізор з радіо, які мають багатомільйонну аудиторію.

Політики та їхні радники мають пам’ятати про два фактори. Перший – на сприйняття політичної інформації впливає заангажованість. Комуніст не розділить погляди президента-демократа.  Другий фактор – найвизначальніший – належність до певної статі.

Моя перша докторська праця була присвячена формуванню картини світу у чоловіків та у жінок. Виявляється, жінки інформацію сприймають фрагментарно і водночас, зважаючи на специфічний спосіб мислення, вони вдаються до аналізу без синтезу.

Чоловіки такого не допускають. Вони, простіше кажучи, трошки “туплять”. Чоловіку потрібно все розкласти по полицях. Для нього не може бути пункт два, а потім чотири. Деякі читачі можуть не погодитися зі мною. І вони також матимуть слушність. Бо не можна користуватися лише узагальненнями, мовляв, всі чоловіки прагматичні, а жінки – емоційні. У житті так не буває.

Деякі мої студенти-дівчата прагматичніші за студентів-хлопців. Можливо, справа у досвіді. Але досвід, попри вік, може бути нульовим.

За радянської доби люди пишалися одному запису в трудовій книжці. Але психологи встановили, що 7 (за іншими даними – 12) років, – час професійного зростання. А після 7 років психологи радять змінити сферу діяльності, аби лишатися ефективним. Це ж саме відбувається на жінках і чоловіках, на політичній заангажованості.

– Ви сказали про те, що людина має змінювати сферу діяльності кожні 7–12 років. Також ви додали, що “цей же ефект відбивається на політичній заангажованості”. Чи могли б ви прояснити, що мається на увазі?

– Психологи, наприклад, Лев Виготський, Олексій Леонтьєв,  Олександр Запорожець, а також Євген Клімов, Ганна Азбель, Ельміра Давидова свого часу звертали увагу на те, що будь-яка психічна діяльність, особливо творча, фіксує свою активність впродовж перших 3–5 років. Із часом активність творчого працівника знижується і вже за два-три роки після перших трьох–п’яти років креативна діяльність працівника на виробництві сходить нанівець.

Такий працівник стає безініціативним і неактивним. Саме тому фахівці психології праці радять змінювати психічну діяльність, щоб творча особистість й надалі могла реалізувати себе в новому оточенні.

Щодо політичної заангажованості: дійсно, кожний політик, перебуваючи на певних посадах у своїй партії чи об’єднанні, із часом починає відчувати зниження зацікавленості у своїй роботі, відсутність активності й звуженість, однобокість власних поглядів й орієнтацій. У психологів такі процеси називають фахове вигоряння.

Одні політики, бажаючи оновитися й не страждати від внутрішнього конфлікту, міняють власні політичні уподобання й орієнтації, інші – йдуть із політики назавжди. Деякі політики за кілька років знову повертаються до політичних справ, перед цим відпочивши від напруження у власному політичному житті.

– Чи може людина відрізнити піар та пропаганду від дійсно значущої інформації?

– Коли поруч з пропагандою ми вживаємо термін “агітація”, то помиляємося. Чітке розгалуження цих двох термінів можна знайти хіба у підручниках. Насправді у побуті не існує чіткого розмежування між пропагандою та агітацією.

За підручником агітація – це не є пропаганда і навпаки. Агітація, це те, за що отримую певну винагороду. Скажімо, керівник спровадив мене агітувати аудиторію за Рональда Рейгана. І я це роблю за гроші.

Пропаганда за підручником – це емоційне вірування або увірування в те, що ви знаєте достеменно. За пропаганду не платять, так у підручниках сказано. Пропаганда – це те, що я знаю, у що вірю, і те, в чому намагаюся переконати когось.

А тепер без підручника. Всі знаємо, що пропаганда може бути масовою, і вона за гроші робиться.

Коли загинув співак Кузьма Скрябін, всі почали шукати причину: його “прибрали, бо не може молода людина просто так узяти й розбитися”. Може, точно може. Коли загинув Віктор Цой, шукали таке ж підґрунтя. Коли не стало В’ячеслава Чорновіла – так само.

Чому ми постійно наголошуємо на тому, що наші бійці найкращі, маємо найкраще обладнання та озброєння? Це типовий приклад інформаційної війни. Але кому ви повірите – цьому прикладу або ж російському, який про бардак в Україні? Це питання риторичне.

Насправді у кожного своя правда, але ця правда – завжди мотивована. У тих, хто латає дірки від снарядів на Донбасі, своя правда. Вони живуть у власній реальності та нікому не довіряють.

– Чому в Україні не цікавляться спеціалізованою інформацією?

– Ніяка політика не може зацікавити людину, якщо у неї над головою немає даху та їжі. Якби вибори в Україні відбувалися раз на 20 років, упевнений, українці цікавилися би політикою рівно стільки ж.

Я знаю багатьох студентів, у яких немає телевізора (або телевізор є, проте не включався по кілька місяців).

– Я – виборець, й авжеж не хочу бути обманутим. На що мені звертати увагу?

– Можна назвати кілька розповсюджених маніпулятивних технологій, якими користуються політики під час виборів.

  • Обіцянки. Перед виборами кандидат розповідає у яскравих фарбах про забезпечене майбутнє, яке лише він може гарантувати, якщо… “ви оберете мене”. За Макіавеллі, політик повинний бути тим, хто обіцяє, але політику виконувати свої обіцянки не обов’язково. Політик повинний керувати батогом і пряником: спочатку давати народу те, що йому потрібно, потім – карати; знову давати, що потрібно, карати й так постійно. На думку Макіавеллі, лише так політик може бути корисним для народу. Отже, вірити в те, що кандидат виконає все те, що він обіцяє напередодні виборів, не варто.
  • Задобрювання. Розповсюджена технологія обману електорату. Частіше вона спрацьовує в суспільстві, де є незабезпечені верстви населення. Вони швидше продадуть свій голос за кілограм гречки чи літр олії. Після того, як виборці віддадуть свої голоси за кандидата, останній забуває про виборців і навіть не з’являється до них на ті зустрічі, які повинні бути регулярними впродовж терміну виконання політиком своїх зобов’язань.
  • Підтасовка фактів. Згадана технологія дозволяє під час виступів перед виборцями сипати голими фактами, тобто називати “точні” показники падіння рівня життя, економіки, зарплати під час правління чинної влади. Перевірити такі дані виборець не зможе, оскільки не володіє ситуацією, не знає достеменно, про що ідеться. У такій ситуації кандидату можна говорити все, що він “згадав” під час виступу, можна й трохи перебільшити чи применшити факти, щоб вигідно подати власну позицію. Відбувається підтасовка фактів.

– Є точка зору, що справжня демократія померла, бо її з’їла довершена технологія. Наприклад, технологія big data допомогла Трампу стати президентом США. Це означає, що ким би не був політик, завдяки чітким маніпуляціям із нього можна зліпити образ і “впарити” людям. Ви із цим погодитеся?

– Ні, я не погоджуюся з такою тезою. Причин заперечення кілька. Перша полягає в тому, що сьогодні, на жаль, розповсюджена хибна думка про те, що технології в політиці є ключем до успіху.

Друга причина мого непогодження з висловленою тезою спирається на власний досвід застосування політичних технологій під час виборчих перегонів в Україні.

Третя – будь-яка технологія ґрунтується на застосуванні людського потенціалу, який, як відомо, не завжди працює невідмовно.

Читайте: Чому Польщі вдалося, а Україна там, де є? Інтерв’ю з Пітером Вагнером

Маю власний досвід “виліплювання” політика під час трьох виборчих кампаній в Україні. Саме тому можу стверджувати, що ті технології, які спрацьовують в одному випадку, в одній виборчій кампанії, з одним політиком, не спрацьовують в іншому випадку, в іншій виборчій кампанії, з іншим політиком.

– Вам імпонує робота політтехнологів на українському ринку?

– Вони застосовують далеко не повний арсенал світового досвіду організації та реалізації виборів, страйків, заколотів, революцій та громадянських війн. Також часто запізнюються: не завжди встигають відреагувати на потреби народу.

Наприклад, у випадку зі зміною зовнішнього іміджу Юлії Тимошенко (заміна російсько-українського образу дівчини із заплетеною косою на образ шкільної вчительки чи офісної секретарки) політтехнологи запізнилися.

Треба було змінити імідж свого боса одразу після того, як її звільнили з в’язниці. Є й приклад вдалого формування образу політика у випадку своєчасної публікації біографії Віктора Януковича на наступний день після його затвердження на посаду прем’єр-міністра України. Як пам’ятаєте, у ній були темні плями (інформація про два засудження), які майстерно висвітлили і не приховали політтехнологи.

Для закріплення іміджу людини, яка “не лише усвідомила свої помилки, але й вибилася в люди” політтехнологи порадили кандидату в президенти України Януковичу організувати поїздку групи працівників мас-медіа до місця відбування покарання. За результатами такої поїздки в мас-медіа України з’явився вал детальної інформації про засудження, умови перебування засудженого в колонії, зразкову роботу в’язня та його виправлення.

Закрита інформація про два засудження Януковича перестала бути terra incognita. Електорат поговорив-поговорив і досить швидко “забув” таку незручну інформацію для кандидата в президенти. В описаному випадку політтехнологи спрацювали на високу оцінку.

– Чи може політик конвертувати онлайн-підтримку (скажімо, у Facebook) у голоси?

– У відповідь на ваше запитання наведу думку першого президента та співзасновника компанії Facebook Шона Паркера. Екс-президент згаданої компанії, під час свого виступу в Національному центрі конституції у Філадельфії, сказав:

– Процес роздумів, які привели до створення таких додатків, як Facebook, був такий: як би нам зайняти побільше вашого часу й відвернути увагу максимально довго? Для цього потрібно щось на зразок регулярного впорскування дофаміну – щоразу, коли хтось ставить лайк, коментує ваш пост, фотографію тощо. Тоді ви розміщуєте ще що-небудь… і знову отримуєте лайки й коментарі.

Отже, висновок випливає досить прозорий: до цього дня невідомо, наскільки маніпуляції в соцмережах впливають на формування картини світу користувача. Достеменно можна стверджувати лише таке: ті політики, які витрачають гроші на мережеві технології, впевнені, що роблять доцільну справу. Ті представники електорату, які не звертають увагу на пропаганду й агітацію в мережі, впевнені, що мережеві технології політиків не впливають на потенційних виборців.

– Як ви гадаєте, чи можна провести суто піар-кампанію в Інтернеті?

– Авжеж, я й сам майже раз на два-три місяці це роблю щодо своїх наукових проектів. Інша справа, наскільки це ефективно?

Знову повертаємося до попереднього запитання й відповіді на нього: немає сьогодні точних даних про ефективність впливу контенту, що подається завдяки мережевим (інформаційним) і комунікаційним технологіям. До того ж, дослідники до цього дня не мають точного інструменту вимірювання такого можливого впливу.

– Що ви радите політтехнологам?

– Бути більш чутливим до споживача мережевих технологій, прислуховуватися до швидко- й стрімкоплинних трендів сучасності.

Спілкувався Владислав Бомбела.

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх