Вони повірили радянській пропаганді і ледь вижили

Із Франції з любов’ю. Вона народилась у французькому містечку Реймс в сім’ї українців.

Із Франції з любов’ю. Вона народилась у французькому містечку Реймс в сім’ї українців.

Батьки ще у 30-х роках виїхали туди на заробітки. Франція запам’яталась їй персиковими садами, теплим кліматом та виноградниками. Після війни батько Елен повернувся в Україну. Родина повірила радянській пропаганді про райське життя.

«Про голод не говорили, а скликали:«Приїжджайте, рідні люди, на свою батьківщину. Батьківщина вас чекає. Земля належить народу, безкоштовно». А вони ж поїхали заробити гроші, щоб купити землю, ну а тут безкоштовна земля дається людям», – розповідає вчителька французької мови Олена Боєчко.

Жодного клаптика дармової землі чи дешевих харчів. Казки розвіялися, щойно родина ступила на дідівську землю. Їх зустрічали військові. Вони обступили французів кільцем, аби приїжджих не обікрали. У 47-му в Радянському Союзі годі було знайти взуття чи одяг. А французи з собою привезли неабияку розкіш: іграшки, тканини, вовняні нитки, сукні, каву та цикорій. Коли сім’я оселилась у комунальній квартирі, матір ледь не збожеволіла. Фільм «Схід-Захід» про долю французьких репатріантів може допомогти зрозуміти шок, який відчула родина.

«Почали рипатися, та як? Вертатися, а вони кажуть: «Так, то ви хочете вернутися в капіталізм? До капіталістичної держави? Ви не хочете своєї батьківщини? То ми вас пошлемо на білі ведмеді». Що таке білі ведмеді? Де? Що? Сибір. Там де вічна мерзлота, вічні сніги», – розповідає Олена.

Жити в радянській казці захотіло 25 родин. Втім, сім’ї Елен пощастило більше, ніж іншим. Подорослішавши, жінка почала викладати іноземну в школі та університеті. До Франції родина не повернулася. Та й їхати нема до кого. Зараз вона на пенсії, але учні все ще приходять на заняття.

Від уроків французької дітлахи в захваті. Кажуть, вчителька з ними може гуляти в парку, пригощати чаєм і навіть дозволяє відпочивати. У такі хвилини вона читає вихованцям казки. Іноді всі разом випікають печиво. Одна умова, спілкуються винятково французькою. Для Яринки її вчителька, як бабуся.

«Вона добріша, бо в нас вчителі не такі добрі. Не кричить ніколи, вона дуже терпляча і любить дітей», – розповідає учениця Ярина Шкутяк.

Елегантна, стримана – справжня француженка, знайомі та вихованці називають її лише «мадам Елен». Проте сама вчителька воліє, аби до неї зверталися просто: Олена Петрівна. // Оксана Кваснишин, «ФАКТИ», ICTV

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх