Українські військовополонені повертаються додому

Після оголошення перемир‘я в Україні весь тиждень тривав обмін полоненими. Кількість людей, які були ув‘язнені по обидві сторони конфлікту – вражає. Їх понад тисяча. Журналісти «Фактів тижня» зустрілися з тими, хто повернувся з полону.

Після оголошення перемир‘я в Україні весь тиждень тривав обмін полоненими. Кількість людей, які були ув‘язнені по обидві сторони конфлікту – вражає. Їх понад тисяча. Журналісти «Фактів тижня» зустрілися з тими, хто повернувся з полону.

Солдати, котрі потрапили в полон до терористів, під спалахи фотокамер та під наглядом ОБСЄ, зроблять перші кроки на свободу. Десятки зниклих безвісти і сотні полонених – це результат пекельного Іловайського котла. Ті, хто звідти вирвався, потім збагнуть – народилися в сорочці.

Але навіть потрапивши в полон, вони віднесуть себе до категорії щасливчиків. Бо все ж вижили. Більшість їхніх побратимів розстріляли в зеленому коридорі, який нібито домовилися надати для безперешкодного виходу військ, що лишилися в облозі.

Про полонених українських військових та добровольців, ДНРівці майже щодня зніматимуть відеозвіти і викладатимуть їх в інтернет. І самі будуть шоковані – серед противників знайдуть чимало своїх земляків. 

Волонтери Геннадій Кроча та Іван Кривенко везли на передову важливі кровозупиняючі ліки. Їх затримали на в’їзді в прифронтове село Мар’їнка. І одразу дали зрозуміти – за ліки для української армії їх можуть «залікувати» до смерті.

– Говорили, що помучать дня два чи три, а потім поріжуть, – розповідає Іван Кривенко. – Та ще ходили оцінювали, хто скільки з нас витримає. Фестиваль мародерства і садизму.

Після побиття на блокпості, їх відправили в обласне Донецьке СБУ. Там волонтерів, котрі свого часу стояли на майдані, допитували колишні беркутівці. Зрештою їх відпустили. Геннадій та Іван покинули Донецьк на День незалежності. Тоді, коли їхніх співкамерників вивели на так званий «Парад полонених».

Священик з Коломиї Михайло Арсенич йшов на тому параді. Разом з усіма отримав свою порцію принижень та побоїв. Але все життя вчив інших, що треба прощати. Нині священик Михайло Арсенич на кривдників зла не тримає, бо знає, що з місцевими поводилися ще жорсткіше:

– З тих людей, які перебували на параді, відсотків 20 пішли кидати помідорами. В полоні мене били – поламані ребра, розрив селезінки. Але вони були більш жорстокими з донецькими місцевими, ніж навіть з нами.

Катерина Павловська, «Факти тижня».

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх