PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Україна рятує тих, хто її ненавидить: біженці-сепаратисти

Їхні будинки розбомбили, позбавили всіх благ цивілізації – води, газу, світла, їхні сусіди поранені або вбиті, а вони змушені втікати з рідних міст. Але навіть після таких труднощів багато переселенці з Донбасу у всіх своїх бідах звинувачують українську армію, а бойовиків вважають борцями за праве діло.

Їхні будинки розбомбили, позбавили всіх благ цивілізації – води, газу, світла, їхні сусіди поранені або вбиті, а вони змушені втікати з рідних міст. Але навіть після таких труднощів багато переселенці з Донбасу у всіх своїх бідах звинувачують українську армію, а бойовиків вважають борцями за праве діло.

Описувати всі жахи і труднощі, які довелося пережити біженцям зі Сходу можна нескінченно. Взяти наприклад автобус з переселенцями, які повернулися знову в своє рідне місто – ненависті до бойовиків і сепаратистам у них немає, а ось до української армії її чомусь сповна. Щира жалість до цих людей пропадає відразу після того, як розумієш: у всіх бідах вони звинувачують лише українців і нашу армію, але ніяк не себе, донецьких і луганських терористів.

Поки чоловіки і сини цих жінок воюють на стороні терористів, вони біжать від кривавої бійні подалі, углиб України. Тут, у таборі для переселенців, вони не соромляться хаяти все українське і при цьому їсти те, що привезли українські волонтери. Допомогу від української держави вони приймають, як належне, без усякої подяки. А ось місцевих убивць, які влаштували криваву бійню на Донбасі, згадують добрими словами. Що вражає, так це сліпа віра цих людей Росії, сепаратистам та бандитам і абсолютне небажання бачити біль і нещастя своїх же співгромадян і сусідів.

– Ну ми навіть з моїм батьком намагалися пояснити жінці, коли вона казала, що українська армія нас обстрілює. Ми їй просто показували – дивіться, українська армія знаходиться в 70 кілометрах, дальність пострілу міномета- 3 км максимум, – розповідає переселенець з Луганська Олексій Липовецький.

Поки одні переселенці скаржаться на важку долю і звинувачують у всіх своїх бідах українську армію, інші намагаються налагодити свій побут на новому місці. У пансіонаті «Джерело» в Пущі-Водиці багато переселенців знайшли свій порятунок і справу до душі, яка допомагає їм вижити.

– Ми намагаємося цих людей працевлаштувати, – ділиться координатор пансіонату Зиновій Допілко. – От сьогодні були з Оболонського району представники. На жаль, не всі, скажімо так, 50% біженців точно не хочуть шукати роботу. І ми акцентуємо на тому, що вони повинні брати активнішу участь у суспільному житті.

Їхати до себе додому такі біженці теж не поспішають, і волонтерам, які облаштовують побут переселенців, доводиться культурно пояснювати, що незалежно від бажання чи небажання, повертатися у вже звільнені міста все ж доведеться.

Ті, хто поступають до пансіонату «Джерело» – це не одна і не дві людини, тому відразу виявити і зрозуміти, хто з цих людей тимчасово приміряв в ім’я свого порятунку маску переселенця неможливо. Але пізніше виявити сепаратиста легко, тому після приїзду всіх попереджають: якщо дізнаються, що або вони, або їхні чоловіки воюють на боці бойовиків – відразу ж передадуть документи в міліцію, бо це підсудна справа.

Лікар за освітою і покликанням, Зиновій Допілко рятував постраждалих на Майдані. Сьогодні він суворий керівник табору «Джерело». Щовечора він проводить зустрічі з місцевими жителями, вислуховує побажання людей, пояснює ситуацію в країні, але іноді доводиться проводити і роз’яснювальну роботу на підвищених тонах.

– Коли у нас був День Незалежності, і показали, як у Донецьку ведуть близько 50 наших полонених поранених бійців, це була ганьба. І коли я про це сказав, і хтось ззаду засміявся, я обурився, – розповідає Зиновій. – Не розумію цього, у мене там воюють друзі, вони там помирають, я в будь-який час сам поїду туди, як лікар. І сказав одразу: ще раз буде сміх – відразу валізу і на вокзал в будь-який бік.

Вони біжать від війни, замість того, щоб захистити свій будинок, приймають допомогу волонтерів, які збирають кошти скрізь, де тільки можна, відриваючи останнє і від своїх родин, користуються гостинністю жителів Західної України, а за спиною висміюють місцеві традиції, висловлюють невдоволення харчуванням і вимагають для себе особливих статусних умов. Росія зробила свою справу – вірус українофобії глибоко оселився в душах десятків тисяч жителів Донбасу. І перемогти цей вірус – завдання не менш важливе, ніж перемогти у цій війні!

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх