PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Мухарський: “Українці – анархісти з бацилами “сєпара” і “бандерівщини”

Поет і телеведучий, творець популярного образу Ореста Лютого про своє призначення радником Міністра культури, ментальність українців і боротьбу з російською агресією

Поет и телеведучий, творець популярного образу Ореста Лютого про своє призначення радником Міністра культури, ментальність українців і боротьбу з російською агресією

“Ніщо так не розбещує, як виплачувана вчасно маленька зарплатня”

 – 27 березня міністр культури В’ячеслав Кириленко призначив вас своїм  радником. То що радитимете?

 – Я не фахівець у галузі музейної, архівної діяльності чи будь-якої іншої, не пов’язаної з сучасним мистецтвом. Пану Кириленку з якихось особистих мотивів імпонує творчість радикального митця Ореста Лютого. Призначення мене, як людини дотичної до Ореста Лютого – це декларація готовності до радикальних дій, які міністр проводить, і які спричиняють бурю емоцій.

Кириленка ненавидять, “тєлєги” пишуть і так далі. Ореста Лютого також ненавидять, лають – в цьому є щось схоже. Отже, призначення достатньо радикального митця Антіна Мухарського – це бажання радикальних змін, чи якщо хочете, декларація намірів.

– Скільки платить держава за ваші послуги?

– Моя робота виключно добровільна і безоплатна. Ніщо так не розбещує, як виплачувана вчасно маленька зарплатня. Я людина, яка останні 15 років ніде не отримує зарплату. Отримую гонорар за виконану роботу, якщо вона зроблена якісно.

– Критики вас не жаліли після призначення радником Кириленка…

– Кожна порядна людина мусить мати ворогів – це закон буття. Бути хорошим для всіх не вийде, особливо, коли ти чітко заявляєш і окреслюєш власну позицію. Знаю купу своїх недругів “которые мне смерти желают… быстрей и в лютых муках”.

Я свідомо вибрав цей шлях. Критиканів сам “викликаю” – ненавиджу москалів, хохлів, малоросів і кацапів. Не люблю Радянський Союз і путінську Рашу. Всі люди, які їх люблять, є апріорі моїми ненависниками. Боротьба точиться роками. Багато недругів навіть знаю в обличчя – вони спеціально приходять на наші виставки, щоб подивитися “не здохло ли оно еще”. А я дивлюся на них: “не здохли ли они еще”.

“Їм потрібен цар і держава, нам – воля і гідність”

– У січні мінкульт заявив, що фінансуватиме лише ті мистецькі заходи, які пов’язані з підтримкою війських. Як відбувається організація заходів в зоні АТО?

– При міністерстві є підрозділ, який цим займається. Я буду цим займатися “по-своєму”: не хочу вливатися в жодні структури. З дитинства бачив чиновницьку кухню (батько займався організацією урядових свят). Моя діяльність полягатиме в пропагуванні українських митців та їхньої творчості.

– Одні люди радо вітають культурні ініціативи в зоні АТО, інші критикують такі починання. Мовляв, там не до концертів. Як думаєте ви

– Світ, в принципі, біполярний, завжди є дві точки зору. Тому критика й дискусія – це добре.

Я не певний що бійці, які знаходяться у певній зовнішній ізоляції та внутрішніх проблемах (особливо на передовій, де важкі побутові умови, фізичний і моральний стан,  де тема життя і смерті дуже напружена – коли щодня хтось із твоїх побратимів стає в кращому випадку вантажем “300”) сприйматимуть розважальне мистецтво.

– Тобто, в АТО треба везти “не попсу”?

– Так. Бачити на передовій хочуть, приміром, Василя Шкляра з його романами “Маруся” чи “Чорний ворон”. Бійці зачитують їх до дірок. Це література публіцистична, історична чи філософська.

Той же Донцов, книжки про Степана Бандеру, про Холодний Яр. Те мистецтво, яким я займаюся, лежить в цій площині. Воно не виникло під час війни – ми ним займалися ще до війни і революції. Тому я в цій галузі вважаю себе професіоналом.

Проект Орест Лютий на передовій – більш ніж доречний, бійці самі кличуть. Вони ставлять ці пісні з наших дисків – коли по той бік лунає гімн Радянського Союзу, з нашого боку ставлять українізований варіант “Здохни імперія”.

Бійці кличуть: приїдьте до нас – побачите, як це відбувається на власні очі. Це мистецтво війни. Пройде час і, можливо, ми заспіваємо дуетом про любов, скажімо, з Віталіком Козловським. Коли пройде два-три роки і “про війну” всім набридне та стоятиме поперек горла. Однак зараз на часі саме це.

– Чи знають українці історію і виносять з неї уроки?

– Ні, наша біда –  пацифізм. Точніше “поцифізм”. Небажання бачити в імперській Росії смертельного ворога. Росія завжди плекала ідею триєдиного “русского мира”, де “россияне чуть лучше и умнее всех остальных” – Білорусі та України.

І в цьому “кощеєва голка”. Біда України, що ми завжди піддаємося на пропагандистський “кисіль” і шукаємо компроміс. Росіяни компромісу не шукають ніколи, українське вважають ворожим.

Ми різні у світосприйнятті – їм потрібен цар і держава, нам – воля і гідність. Тому ми не можемо жити в одній країні. І дійшли останніх есхатологічних часів – або не буде жити Україна, або розвалиться Російська імперія.

“Якщо ми підписуємо санкції, Президент не може мати заводи в Росії”

– Виходить, українці шкодять собі миролюбством і напівмірами? Особливо ті, хто здійснює від імені народу політичну діяльність?

– Абсолютно. Ми постійно подвоєні потроєні самі в собі. Мені часто, до речі, ставлять запитання: “А ви хто? Антон Мухарський, Антін Мухарський чи Орест Лютий?” От я якраз українець, який у собі розділений – десь він радикально патріотичний, десь страшенно лютий, десь поміркований і розважливий, а десь лінивий і нічого не хоче робити.

Оце одвічний український дуалізм – ми постійно перебуваємо на межі. Між азійською та європейською цивілізацією. В комусь “бацила сєпара”, хтось вважає її нормою – а “бацила” для нього “бандерівщина”. Що добре, а що погано – це покаже час.

– Чи не розчаровані зараз українці Європою?

– У давніших інтерв’ю я говорив, що для нас базове завдання – зруйнувати російську імперію, а потім взятися за американську. Українці по натурі анархісти: я “тягну цю нитку”, бо дослідивши особливості й ментальність української душі побачив одну закономірність – українці цілком спокійно живуть поза державою.

Вони антидержавна, анархічна нація, яка не спроможна до побудови державних інституцій на зразок західних, де базове право закону, і тоталітарних, як Росія теж. Цей конфлікт ще нам “аукнеться” як неможливість домовлятися між собою.

Ми не повноцінні з точки зору європейської демократії і неповноцінні з точки зору російської автократії. Однак, цілком повноцінні з точки зору власного розвитку. Ми не вміємо жити за законами. А перманентний стан душі – між розчаруванням та відчаєм. Щастя у нас нема.

Однак є й ті, хто це збагнув і вони абсолютно щасливі жити тут і зараз. Ця екзистенція приходить через те, що війна – і їх можуть зараз вбити. Хтось повертається пригноблений, а хтось настільки високодуховний, що я такої кількості щасливих людей не бачив ніколи.

Таких людей можна знайти в добровольчих батальйонах, серед волонтерів. Вони знайшли своє призначення і від того всім задоволені. Це народження нового героя, однак не потрібного державі. Вільна людина державі не потрібна.

– “Лагідна українізація”, “сувора українізація” – яка далі?

– Зараз ми працюватимемо з Росією. Новий альбом, який замислив Орест Лютий, називатиметься “російська українізація” або “українізація російською”. Ми запишемо низку роликів російською.

Треба серйозно працювати з росіянами – плекати в них критичний погляд і спонукати до критичних дій проти влади, викривати оці пропагандистські схемочки кисельовські. Там є 10-12 % людей, які дихають повітрям свободи й чекають підтримки. Альбом має бути російським, з вкрапленнями українського суржика, аби було зрозуміло, що це “мейд ін Юкрейн”.

– Як для України закінчиться конфлікт з Росією?

– Якщо подивитися на історію, ніхто у 1991 році не вірив, що імперія візьме й “гугупне”. А тут раптом бац – Україна незалежна.

Ніхто і в 1917 році не міг передбачити що імперія зазнає краху.

Сьогодні надія, що оце “гупс” відбудеться якось так – ми й самі не очікуватимемо. Бо системно протидіяти російській експансії ми не вміємо і не можемо. Навіть усвідомити, що то ворог ми не можемо.

Маленька надія, що все буде добре, є. Ми йдемо по межі, хід історії може обернутися як на нашу користь, так і навпаки.

Ірина Полотай, спеціально для “Фактів” 

Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх