PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=
Автор:Светлана Чунихина

“Не гейропа!” Чому поцілунки є невід’ємною частиною політики

Днями мер містечка Морето запропонувала колегам відмовитись від традиції цілуватися при зустрічі в дві щоки, яку французький етикет приписує жінкам дотримуватись в усіх соціальних контекстах. Але в ситуації ділового чи політичного спілкування “la bise” (саме так називається ця традиція) перетворюється на суцільний кошмар, адже діяльність муніципального керівництва передбачає зустрічі з десятками і сотнями людей – колег, підопічних, виборців, і поки всіх їх перецілуєш, працювати не почнеш.

Тому у Франції ця ініціатива набула великого розголосу.

Виявилося, що необхідність “la bise” є однаково обтяжливою і для жінок, і для чоловіків.

Перші вбачають в ній прояви дискримінації, адже чоловіки не мусять цілувати незнайомців при кожній зустрічі, а жінки – так. Другі ніяковіють від перспективи бути невірно зрозумілими, адже поцілунок між чоловіком та жінкою, навіть протокольний, завжди зберігає флер інтимності.

Отже, Франція несподівано постала перед необхідністю переглянути ставлення до традиції, яка виникла ще за Римської імперії і, з перервою на епідемію чуми, дійшла до наших днів. Шалено популярним став веб-сайт “Combien de bises?” (Скільки поцілунків?), де мешканці різних регіонів Франції діляться міркуваннями щодо того, скільки разів та з якої щоки починаючи потрібно цілуватись. Відповіді коливаються від 1 до 4. Крім цього французи активно дискутують щодо застосування до “la bise” правила інформованої згоди. Дійсно, Харві Вайнштейн катком пройшовся по світу.

Ця суто французька проблема дає привід свіжим поглядом подивитись на особливості поцілункового етикету, прийнятого у світовій політиці загалом.

Ще 30-40 років тому поцілунки на вищому рівні – тобто при зустрічах голів держав – практикували здебільшого лідери несвободного світу.

Прийнято вважати, що все почалося з легендарного поцілунку Леоніда Брежнєва і Еріка Хонеккера в 1970 році – того самого, який став невід’ємною частиною поп-арту (до речі, саме з 70-х років ХХ століття французький “la bise” набув максимального розповсюдження, і цілуватись почали всі, всюди і завжди).

Однак в наші часи поцілунок став невід’ємною частиною міжнародних заходів. Початок саміту G20 в Берліні цього року був більше схожий на кісс-сесію. І не тільки тому, що на чолі приймаючої сторони стоїть жінка – Ангела Меркель. Чоловіки не менш охоче використовують протокольні поцілунки. Хіба можна забути, як тепло вітали один одного учасники Міжнародної донорської конференції на підтримку України – Арсеній Яценюк, Петро Порошенко, Жан-Клод Юнкер? Останній широко відомий своєю фірмово звичкою цілувати партнерів в лоба.

Читайте: Коли спілкування з рідними – пекло. Що робити та як уникнути конфліктів

А Сільвіо Берлусконі одного разу шокував пресу тим, що при зустрічі з Муамаром Каддафі поцілував тому руку. Надмірність почуттів італійського прем’єра була пов’язана з тим, що від був єдиним з європейських лідерів, кого запросили на тодішній саміт арабських країн. Це було у 2010 році  – якраз напередодні війни в Лівії, яка стала роковою для режиму Каддафі. І Італія зіграла в тому свою роль.

І тут ми підходимо до причин, які лежать в глибіні цієї новітньої політичної традиції. Вона навряд чи якимось чином пов’язана з пропагандою нетрадиційних стосунків або концептом “гейропи”, оскільки в країні походження цього концепту чоловіки-політики здавна цілуються охоче і з азартом. Хоча, певне пом’якшення звичаїв, у тому числі в питаннях статі і сексу, відбувається всюди.

Скоріш за все поцілунковий етикет слід розглядати як реакцію на ескалацію ризиків конфліктів та міжнаціональної ворожості, яку можна спостерігати в міжнародній політиці. Світ нестабільний і непередбачуваний, і єдине, що в ньому можна якось контролювати – це особисті стосунки між людьми. Чи є вони довірчими, поважними, дружніми? Від цього сьогодні залежить майже все. Одних рукостискань чи обіймів для запевнення у мирних намірах стало недостатньо.

Рукам, що контролюють ядерну кнопку, важко довіряти. Тому політикам знадобився більш потужний доказ дружелюбності – поцілунок. Найдавніший і найінтимніший спосіб виразу симпатії між людьми.

То нехай політики цілують один одного, якщо це допомагає зберігати мир.

А жінки, чи політики чи ні, нехай мають своє право вирішувати кого цілувати. То на краще.


Вверх Вверх
Вверх