PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Заміж за іноземця. Чотири історії кохання українок закордоном – Грузія, Японія, Туреччина та Італія

Факти ICTV зібрали для вас історії кохання українських жінок з різних куточків світу. Як вони знайшли свою половинку? Як розвивались стосунки? І чи легко жити закордоном?

Грузія

Анастасія Думбадзе з невеличкого селища на Чернігівщині. Вийшла заміж за грузина і тепер живе в Батумі. Для неї найголовніше в житті – це сім’я. Настя щаслива у своєму шлюбі і не шкодує про переїзд до Грузії. Вона каже, що її родина – україно-грузинське ціле.

Далі – пряма мова Анастасії.

 

Гамарджоба, або Як ми познайомились

– Ми з чоловіком спілкувались в інтернеті більше року. Бачились двічі, коли я приїжджала в Батумі до нього. На Новий рік Георгі зробив мені пропозицію. Історію наших стосунків вирішила перша зустріч, а коли зустрілись втретє, то вже обговорювали весілля.

Мовного бар’єру не було, мій чоловік чудово володіє російською. Довгий час ми жили в цілодобовому листуванні. Здається, онлайн спілкувались більше, ніж люди при зустрічі. Кожен день проживали разом, але на відстані.

 

Менталітет грузинських чоловіків

– Грузини більше поважають дружину та матір. Наприклад,  пропустити під час виходу з приміщення, поступитися місцем в транспорті, піднести важку сумку – це природньо і всюди. І не тільки знайомі чоловіки, або родичі, а й абсолютно сторонні завжди поводять так себе.

Для українських чоловіків такі вчинки – рідкість. А тут це скрізь і завжди. Я не стою в маршрутках. Далекі знайомі можуть заплатити за тебе за проїзд. Навіть тому, що ти дружина їхнього друга.

 

Реакція батьків

– При першій зустрічі чоловік справив позитивне враження на мою сім’ю. Але коли дізнались про весілля – були шоковані. Через те, що я переїжджаю в іншу країну. Але зять-іноземець їх влаштовує досі.

Батьки чоловіка дізналися про мене до весілля і добре прийняли. Особливо їм сподобалось моє рішення переїхати в Грузію. Вони дуже раділи, коли на весілля я готувала грузинський танець.

 

Традиції грузинських сімей

У сім’ї Думбадзе все як і в Україні –  чоловік-голова, дружина-шия. У кожного є своя справа. Грузини дуже гостинні. Якщо в кімнату заходить гість – потрібно встати, привітатися  на знак поваги і обов’язково чимось пригостити.

В побуті, якщо я зайнята – чоловік неодмінно мені допоможе. Ще він чудово готує, зокрема дитячу їжу. Тому я без проблем можу залишити його самого з донькою.

 

Як жити в іншій країні без рідних?

– Зараз моя сім’я – це чоловік і дочка. Ми живемо одне для одного і працюємо для спільного майбутнього.

Я сумую за рідними в Україні, але про це не думаю. У мене дуже завантажений графік життя. Я вчуся в університеті, працюю репетитором російської та англійської мови, також в мене  маленька донька, яка вимагає постійного догляду. Звичайно, я спілкуюсь по Skype з мамою, братом. Тому я відчуваю постійний зв’язок між нами.

 

Японія

Дарина Сергеєва два місяці тому вийшла заміж за японця на ім’я Генкі. Зараз вона живе в Японії по сімейній візі. Дарина каже, що незважаючи на сумніви батьків, вона була впевнена у своєму чоловікові і в тому, що життя в країні сходу сонця буде чудовим.

Далі – пряма мова Дарини.

 

Знайомство

– Я поїхала в Японію на стажування два роки тому. Одночасно працювала офіціанткою. Чоловік прийшов в ресторан як клієнт і вже там ми познайомились.

Стосунки розвивались дуже повільно. Ми зустрілись лише через тиждень. Протягом двох місяців товаришували. Згодом, він запропонував мені зустрічатись.

 

Мовний бар’єр

– З мовою було складно. Я погано говорила японською, він не знає ні російської, ні англійської. Допоміг словник. Але на початку ми говорили на загальні теми, тому проблем особливих не було.

Коли я повернулась в Україну, ми листувались в Лайні (японська соцмережа). Я часто плуталась в ієрогліфах. Наприклад, одного разу я написала що йду прати, він подумав що… на вибори.

 

Зять – японець: реакція батьків

– Мої батьки не вважали наші стосунки серйозними, тому для них одруження було несподіванкою. Я поставила чоловікові умову: обов’язково познайомитись з батьками в Україні. Тоді ми оголосили про весілля.

Батьки чоловіка були вражені, але невдоволення не показували. Зараз вони ставляться до мене добре і просять, щоб я називала їх мамою і татом.

 

Незвичний японський менталітет

– Японці довго цікавляться, яка ти людина, які інтереси. Вони бояться не сподобатись дівчині.

В японській родині головний – батько. Він приймає всі важливі рішення. Але жінка – нарівні з чоловіком. Сучасні японки працюють і заробляють не менше чоловіків.

 

Японці не люблять дарувати подарунки

– Дівчина скоріше сама собі купить квіти, ніж їй подарує чоловік. Вони вважають, що це обтяжує. Подарунки дарують лише на Різдво, День народження та День жінок.

Якщо тобі привозять подарунок з подорожі, ти маєш відповісти тим самим. Це називається окаеші. Якщо цього не зробити – японці ображаються. У японських родинах не святкують Новий рік. Різдво не пов’язане з релігією, вони обмінюються подарунками, як у нас на День святого Валентина. А на День закоханих лише дівчина дарує чоловіку подарунок.

 

Італія

Жанна Песоцька одружилась з італійцем на ім’я Алесіо. Тепер вона живе в Палермо. Результат їх інтернаціонального кохання – маленька донька Аврора.

Далі – пряма мова Жанни.

 

Знайомство

– Мій чоловік любить подорожувати, а я вперше в житті поїхала на відпочинок. Там і познайомились. Почали листуватись як друзі. Потім він приїхав в Україну. Згодом, я поїхала до нього на день народження і зустрілася з його родиною.

Протягом двох років ми зустрічались, він все частіше приїжджав в Україну. Потім ми одружились. Весілля святкували двічі: в сімейному колі в Україні і потім в Палермо з італійським розмахом та вінчанням.

 

Менталітет

– Італійські чоловіки дуже прив’язані до родини. Обов’язково обід всією сім’єю. Італійці ображаються, якщо працюють в неділю, для них – це день родини.

Італійці не п’ють так, як в Україні. Для них головне – смачно поїсти. Якщо в Україні часто  беруть 10 пляшок пива на 1 піцу, то в Італії – 10 піц на одну пляшку пива.

 

Реакція батьків

– Для батьків було несподіванкою весілля з іноземцем. Зрозумівши, що я в надійних руках – відчули полегшення.

Не правда, що свекруха-італійка – це жахливо. Для мене вона стала другою мамою і ставиться як до доньки. Тепер батьки чоловіка хочуть вивчити мову і приїхати в Україну.

 

Як живуть в Італії

– Я працюю в Італії півтора року. Але з працевлаштуванням тут проблеми – українські жінки переважно доглядають за людьми похилого віку. Молодим легше, але все вирішується по знайомству.

 

Не Дольче Віта

– Я знайшла чоловіка, який оточив мене коханням, підтримкою і став сім’єю. Батьків не вистачає. Але тепер я можу взяти в будь-який момент квиток і прилетіти в Україну. Це краще, ніж в Україні розділяти проблеми фінансової сторони.

Італія – це не дольче віта, не солодке життя. Якщо дівчата вважають, що варто лише купити квиток в один кінець – це помилка. Вони або опиняться на подіумі, або поїдуть назад. Щоб пристосуватись в іншій країні потрібно зарекомендувати себе та мати плани заздалегідь.

 

Туреччина

Тетяна Іванова півроку тому одружилась з Кааном. Він – турок, і тепер вони живуть у місті Бурса. Для Тетяни це вже другий шлюб, вона має маленьку доньку від першого чоловіка. Дівчина вважає,  що в інтернаціональних шлюбах люди більш терпимі і лояльні один до одного.

Далі – пряма мова Тетяни.

 

Знайомство

– Ми знайшли одне одного на сайті знайомств. Тоді я вже була розлучена. Спілкування перенеслось у соціальні мережі.

Потім він приїхав до мене в гості. Згодом, я відвідала Туреччину подивилася як він живе, познайомилася з його друзями. Ми зустрічалися 2,5 роки і одружилися. Я переїхала на постійне місце проживання до Туреччини.

 

Що сказали рідні

– Друзі мене підтримали. Тато сказав, що я сама можу вирішувати, а мама досі не сприймає цього. Спочатку родичі були насторожені тим, що я їду невідомо куди. Моя донька та чоловік прийняли одне одного і гарно спілкуються.

Батьки чоловіка спочатку не приймали того, що я з України. Вони боялися різниці культур, різних поглядів на життя. Але з часом вони побачили, що їхній син щасливий зі мною і прийняли і мене, і доньку.

 

Різне віросповідання

– Мене не змушували приймати іслам, для турків – це гріх. Я двічі читала Коран, щоб орієнтуватись, на чому базуються погляди чоловіка на життя.

За ісламом у жінки дуже багато прав: чоловік зобов’язаний її утримувати. У Туреччині заборонено мати кількох дружин, офіційно – одна. Я завжди жартую, що Бог дав дружин, щоб Ви добре дбали про них.

 

Як жити з турецьким чоловіком

– Я не маю потреби працювати. Тут прийнято, щоб жінки займалися будинком і дітьми. При цьому, вони не сидять вдома без грошей.

У Туреччині багато слов’янських дівчат. Турецькі чоловіки дуже цінують свою сім’ю, дітей. Але вони дуже інфантильні і прив’язані до своїх батьків. Вони не розбалувані в жінках. Турецькі жінки, навіть ті, хто не має симпатичної зовнішності, високої думки про себе і вимагають багато від чоловіків. Українок люблять за вроду, хазяйновитість і порядність.

 

Сумувати за Україною не доводиться

– Я не сумую, тут багато українок, які вийшли заміж за турків. З ріднею спілкуємось в Skype. Сподіваюсь, що вони приїдуть сюди і розвіють свої міфи про “жахливе” життя в Туреччині.

Такі шалені зміни відкривають нові горизонти і можливості. Українки відкривають свої кондитерські, магазини, викладають, відкривають танцювальні студії.

Ірина Самосват.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка