PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Червоний – не пам’ятник. Актор представив головну кінопрем’єру літа

24 серпня на екрани виходить довгоочікувана екранізація роману Андрія Кокотюхи Червоний. Факти ICTV поспілкувалися з виконавцем головної ролі – Миколою Березою – про його враження від роботи над фільмом.

Головний герой, воїн УПА Данило Червоний, потрапляє у сталінський табір, де йому доводиться пройти крізь каторги та переслідування. Однак він знаходить у собі сили протистояти репресіям і робить спробу вирватися на волю, піднявши перше повстання. Події картини розгортаються у 1947 році.

Виконавець головної ролі Микола Береза вже поділився своїми враженнями від роботи над фільмом.

– Миколо, чи є тема сталінських репресій для вас певною мірою особистою? Можливо, Ваші родичі з цим зіткнулися?

– Стосовно найближчого родинного кола – мені невідомі такі історії, хоча в загальному цього виключати не можна. Насправді я не дуже багато знаю про своїх предків, хоча давно збираюся це виправити.

– Ви цікавитеся історією?

– Не можу назвати себе мегакомпетентним, але низка моментів мені цікаві, зокрема – описані в романі Кокотюхи, який заснований на реальних подіях.

– Якісь моменти у романі Вам запам’яталися особливо?

– Цього немає в екранізації, але запам’ятався нюанс, як люди відрізняють упівців від НКВДистів, які у форму упівців нападали на села. Розпізнавали досить просто: у НКВДистів були надто чисті чоботи та форма. А наші хлопці сиділи по лісах, і не могли бути в такому охайному вигляді. Таких цікавих та історично правдивих моментів там дуже багато.

– Яке взагалі враження на Вас справила книга?

– Вона одна з тих, які читаються на одному диханні. Червоний мені дуже добре пішов. Звичайно, читаючи, я вже примірявся як до потенційної роботи, але текст читався справді дуже добре.

– Як Ви стали виконавцем головної ролі?

– Мене запросила наш чудовий кастинг-директор Алла Самойленко. Вона подзвонила і сказала, що для мене, напевно, буде хороша роль. Здається, це було літо 2015-го. Потім була пауза десь на півроку і я вже, в принципі, забув про пропозицію.

Але Алла передзвонила взимку та повідомила, що проект активізувався, і щоб я приїжджав до Києва познайомитись із режисером. Я приїхав до Києва, і це навіть були не проби, а просто зустріч із режисером. Досить тривала розмова, в ході якої він ділився своїм баченням проекту. За якийсь час мене запросили до Києва на проби. Так все і розпочалося.

– Чи складними були зйомки?

– Мені як актору було дуже важливо, щоб головний герой не вийшов пам’ятником, постаментом, надто загероїзованою особою. Я хотів, аби проглядалася нормальна жива людина, у якої є певна місія. Це, напевне, було чи не найважчим.

Що стосується реалій концтабору – суто технічно там нічого складного, як на мене, не було. На майданчику зібралася професійна команда. В певних сценах завжди був під рукою дублер. Попри те, що мені завжди хотілося максимально брати в цьому участь, були моменти, які фізично важко було зробити, та які повинен був виконувати професіонал.

Також треба було зануритися у криворізький контекст, в цю атмосферу (там частково проводились зйомки. – Ред.). Основна частина зйомок відбувалася на окраїні Кривого Рогу, у спеціально збудованому для зйомок концтаборі, а також за містом: терикони, старі закинуті шахти. Там у перші дні справді почуваєшся не у своїй тарілці, особливо після Львова. На акторів масових сцен підібрали досить характерних типажів, частина з яких справді мала минуле в місцях позбавлення волі, які могли підказувати, що може виглядати не надто коректним у табірних реаліях. Але з часом всі настільки втягнулись і відчувалася така включеність у процес і підтримка, що мені було навіть дивно. З якогось моменту від процесу було виключно задоволення.

– Які риси головного героя є для Вас особливо близькими?

– Імпонує його впертість, вміння відстояти своє. Мені інколи бракує такої затятості. Але цікаво, що коли ти граєш героя з такими якостями, до певної міри починаєш відчувати їх у собі.

– Вживаєтеся в роль?

– Так. Ви, можливо, подумаєте, що це якісь забобони, але насправді я досить обережно ставлюся до цього в театрі, бо часто буває, що працюєш над якоюсь роллю, і настільки в неї вживаєшся, що через якийсь час починаєш бачити, як ця роль, певні її якості або ж ситуації, починають проявлятися в особистому житті.

Ті, хто займаються акторством, так чи інакше починають цим цікавитись. Часто говорять про те, що актори повинні оберігати себе від певних негативних моментів. У мене був досить тривалий період, коли я після кожної вистави, незалежно від того, була вона важкою та виснажливою чи ні, обов’язково мав зайти в душ, і водою все з себе змити. Можливо це забобони або просто власний ритуал, але на якомусь рівні є відчуття того, що це важливо.

Читайте: Бандерівці, дисципліна і воля: чого ти не знав про УПА (ТЕСТ)

– Якою була б реакція людей, якби фільм Червоний показали в Росії?

– Напрошується, звичайно, відповідь, що виключно негативна. Але я цілком можу передбачити, що, можливо, там є якась частина людей, яка могла б на це досить відкрито подивитися. Тим більше в роботі над образом  головного героя ми намагалися малювати не широкими мазками, а досить тонко – і щодо акторської гри, і щодо тем, які в фільмі піднімають.

– Як на розвиток українського кіно вплинула заборона російських фільмів?

– У нас все одно надто багато російськомовного продукту. Час від часу дзвонять із агентств у Києві, запрошують у проекти, і часом – у дуже цікаві проекти, але російськомовні. І в мене одразу виникає питання: А чому?

Я розумію, що є питання комерції, доцільності, є розрахунок на весь колишній ринок СНД, але якщо ми не почнемо робити власні кроки, а постійно будемо прогинатися “і нашим, і вашим”, то я не впевнений, що щось зміниться. Для мене як для актора це досить принципово. І коли мене запрошують у російськомовні проекти, я ввічливо дякую, кажу, що якщо буде можливість якогось хорошого україномовного проекту – кличте, я із задоволенням пробуватиму. Але російськомовні проекти мені не хочеться підтримувати.

– Хіба Ви не дивитеся російські фільми?

– Дуже мало, мені зараз більше до смаку європейські та американські. Із російських, з того, що спадає на думку – Звягінцев, Сокуров, але в них, мені здається, мова інтернаціональна, і вони не є заполітизованими.

– Як змінюється українське кіно?

– Вітчизняних фільмів стало більше, і є багато закидів щодо того, що кількість – це ще не якість. Але якщо не буде практики в режисерів, операторів, акторів, всієї знімальної команди, то звідки з’явиться хай-левел?

Генії народжуються не щодня. Часто необхідною є просто звичайна робота над собою. Загалом зараз цікавий період: 24 серпня відбудеться прем’єра фільму Червоний, а опісля чи не через кожні два тижні на екранах з’являтиметься  нова прем’єра українського повнометражного фільму.  Я не пам’ятаю, коли ще був такий сплеск.  Можливо, раніше в такій кількості фільми і знімали, але вони не виходили на великий екран.

– Актори стали заробляти більше?

– З певної точки зору – так. Якщо ти стаєш медійним обличчям, то маєш можливість потрапити на кращі майданчики, в цікавіші проекти.

– А в середньому: чи стали зарплати вищими?

– Із загальним підвищенням рівня заробітної плати зросли також акторські оклади. Але мені здається, що має прийти тверезе усвідомлення того, скільки ресурсів потрібно на це витрачати, зокрема – на театри. В Європі це зовсім інші цифри.

Раніше своїми думками про фільм Червоний поділився глава Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка