PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

В’ятрович: Майдан вивітрюється. Знищене графіті у Києві – це реванш

2 вересня Facebook накрили емоції з приводу стертих стріт-артів часів Майдану у центрі Києва. Факти ICTV поговорили з Володимиром В’ятровичем про жорстку реакцію людей, пам’ятки Майдану та ситуацію загалом.

2 вересня журналістка у Facebook журналістка Тетяна Висоцька повідомила, що власник магазину Емпоріум на вулиці Грушевського знищив графіті з Тарасом Шевченком, Лесею Українкою та Іваном Франком, які були намальовані під час Революції Гідності.

Як виявилося, графіті на Грушевського є пам’яткою історії, згідно наказу Мінкультури від 15.10.2014 №869.

Знищення цієї пам’ятки підпадає під дію ч.2 ст 298 Кримінального Кодексу як “Умисне незаконне знищення, руйнування, пошкодження об’єкту культурної спадщини або його частини”. Покарання: штраф до 2 тис. 350 грн або обмеження чи позбавлення волі до 3 років з можливою забороною обіймати певні посади чи діяльність.

Для порівняння показуємо, як виглядав оригінал.

Та записами з обуренням у Facebook справа не закінчилася. Наступного дня, 3 вересня, розлючена громадськість розтрощила магазин. Масла у вогонь підлив власник бізнесу Ігор Доценко, який написав у Facebook:

– Панове, заспокойтеся, випийте чогось смачного і подумайте тверезо! Ніхто з вас взагалі не знає прізвища художника, і чим він взагалі займається. Не треба підносити трафаретне мистецтво до рангу творчого добутку. Це типовий стріт-арт, який часом видалять комунальні служби. Так що заспокойтеся, і не робіть бурю у стакані.

Суспільство розкололося на два табори. У Facebook прослідковуються дві позиції. В обох засуджується власник магазину. Проте, одні виправдовують активістів, які розбили вікна у Емпоріумі, інші – засуджують.

Крім того, кумедно спостерігати за намаганням Ігоря Доценка відхреститися від стертих графіті. Бізнесмен заявив, що зберігав 3,5 роки графіті, а провокатори його підставили. Але у Facebook швидко спростували його слова фотографією нижче. На знімку – Ігор Доценко та людина, яка замальовує Ікони Майдану.

Як висновок, розтрощений магазин зачинили, орендодавець НАН України планує розірвати договір з бізнесменом, графіті обіцяють поновити, а генпрокурор Юрій Луценко зайнявся ретельною перевіркою магазину.

Факти ICTV поговорили з главою Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем. Що відбувається?

 

– Три роки, зокрема – і вашими зусиллями, пане Володимире, будуєтьcя проект нової України. Але все одно з’являється такий ляпас Майдану – стерте графіті. Про що це свідчить?

Є категорія людей, для яких Майдан не означав нічого і не означає досі. Більше того, вони чомусь вважають, що зараз настав час не ховатися зі своєю думкою, ніби Майдан нічого важливого не змінив. Це демонструє, що, на жаль, поступово вивітрюється пам’ять про те, як дорого ми заплатили за можливість змін, які зараз втілюються.

З іншого боку, гостра та радикальна реакція суспільства на цей публічний ляпас свідчить про те, що справа Майдану продовжується. Українці не проковтнули цієї образи. Можна сказати, що це був певний тест на те, як далеко можна піти у реванші проти Майдану, а точніше цінностей, що він уособлював.

Тест показав, що зневажливі дії щодо пам’яті про Майдан заборонені. Але це тільки половина позитивної новини. Другою половиною було б отримати достатньо рішучі кроки влади. Про це ще, звісно, рано говорити. Хоча вже прозвучала заява генерального прокурора Юрія Луценка, що  злочин буде розслідуватися.

Справа має стати показовою. Продемонструвати, що за злочин – стирання нашої пам’яті – передбачена сувора відповідальність, і що суспільство цього не стерпить. Тепер ініціативу повинна перехопити влада.

У жодному випадку ми не повинні заспокоюватися тим фактом, що ініціатор ніби-то вже покараний – погромили магазин. Навпаки, те, що сталося з магазином увечері 3 вересня, засвідчило, що майданні настрої ще живі, але влада має показати, що ми живемо в країні, де панує закон.

– Ви кажете про людей, які хочуть розвіяти цінності Майдану. Скільки їх в Україні і як ви їх можете охарактеризувати?

– Це дуже різні люди. Вони від самого початку були ворожими до Майдану. Це люди проросійських та антиукраїнських настроїв. Це ті, хто належали до попередньої правлячої еліти, і для них Майдан – це втрата привілеїв. Це також просто байдужі, яких Майдан не зачепив.

Це люди, які би хотіли повернення домайданівських часів, де було простіше про все домовлятися. Можна було легше брехати, легше красти. Хай як ми нарікаємо, що зміни не є достатніми, але красти й брехати стало набагато важче.

Таких людей меншість, проте ця меншість може спровокувати відповідні суспільні зміни, якщо не буде жодної реакції. Як казав Едмунд Берк: “Єдине, що потрібно для тріумфу зла, це щоб добрі люди нічого не робили”.

Так от, власник цього магазину Емпоріум спробував перевірити, чи робитимуть щось люди. Люди цього не проковтнули – суспільство жорстко відреагувало. Це означає, що хтось інший буде дуже довго думати перед тим, як зробити щось подібне.

– Ви кажете, що Майдан почав вивітрюватися з українців – цей процес неминучий?

– До певної міри процес вивітрювання пам’яті про ту чи іншу історичну подію – неминучий. Змінюється все, сьогодення на будь-що накладає свій відбиток, проблеми, які є сьогодні, стають важливішими.

Після трагічних подій Майдану одразу розпочалися не менш трагічні події на війні. Тінь війни також падає на пам’ять про Революцію гідності  та частково її затуляє.

Але для того, щоб пам’ять зберігалася, потрібні інструменти, які б втримували її. Інфраструктура пам’яті – музеї, пам’ятники, меморіальні таблиці, календар (щорічне відзначення цих подій) тощо. Ці всі речі актуалізують минуле.

Радує те, що  щороку ми щонайменше кілька разів згадуємо про події на Майдані. Наприклад, 21 листопада та 20 лютого – це дві дати, які є у державному календарі.

На жаль, не в повній мірі поки розгорнутий один з найважливіших інструментів збереження пам’яті про Майдан – Музей Революції гідності. На папері цей музей створений рік тому. Команда досі працює “під відкритим небом”. Але нарешті за останні кілька місяців почалися зрушення – зараз відбувається передача земельної ділянки під будову музею.

Сподіваюся, ця подія з графіті на вулиці Грушевського зайвий раз нагадає, чому необхідне збереження пам’яті й чому для цього потрібні певні інституції.

– Ви згадали “добрих людей”, які відреагували на вчинок бізнесмена. Це правильно громити магазин? Сухо кажучи, ситуація схожа на самосуд у правовій державі.

– Так, очевидно, що самосуд чи спроба громадськості якось замінити собою правоохоронців в розвинутій країні не можуть вітатися. Тому що монополію на насильство повинна мати тільки держава.

Але, на жаль, ми зараз говоримо про державу, яка ще доволі квола, яка часто нездатна виконувати базові функції. Сам Майдан – теж став реакцією людей на те, що держава не виконувала своїх функцій захисту суспільства, обирати проєвропейський вектор розвитку.

Погром магазину – це також стихійна реакція на грубу провокацію з боку конкретного бізнесмена.

Ми знаємо, що він також дозволяв собі у Facebook брутально коментувати події Майдану та говорити про те, що графіті не має ніякої цінності.

Я не хочу виправдовувати те, що сталося з магазином. Але і не готовий засуджувати. Це відрух суспільства, яке перебуває у непевності в остаточному покаранні зла інструментами держави.

Очевидно, що умовно в США було достатньо того, щоб громадянин побачив цей злочин, подзвонив до поліції і був би переконаний, що він виконав свій громадянський обов’язок. Ця людина була б впевнена, що решту зроблять поліція та суди, і питання буде вирішено.

А ми живемо в іншій країні, де ми розуміємо: поки не буде серйозного громадського розголосу, контролю, то такого роду речі можуть замнути і сховати десь під сукном. Громадський вибух у Facebook і біля магазину показав наскільки це все до суспільства важливо, і став гарантією того, що правоохоронці не зроблять кроку назад.

Вкажу, що магазин ніхто не грабував і нічого не виносив звідти – це не було якимось злочинним нападом з метою пограбування.

– А чи був факт злочину, коли люди трощили магазин? Цих людей треба також покарати?

Факт злочину – це знищення графіті. Чи мали право громадяни знищити двері та вікна магазину? З точки зору закону – ні. Але обставини, про які я говорю як громадянин, а не юрист, не дають мені змоги засуджувати цю реакцію суспільства.

– Правоохоронці тепер зобов’язані відкрити справу за фактом нападу.

– Очевидно, це залежатиме від того, які кроки будуть зроблені поліцією стосовно розслідування стертих графіті. Якщо вони блискуче впораються зі справою про знищені графіті, то у них буде достатньо легітимності, щоб підняти питання щодо незаконних дій  людей, які розбили вікна магазину.

Якщо ми бачимо, що власник магазину уникнув будь-якого покарання, а до відповідальності притягнуть людей, які розбили скло, то це буде означати, що наша країна ще не змінилася.

– Чи мало суспільство дати шанси поліції розібравтися у всьому? Бо спочатку емоції в Facebook, а далі – люди вже на вулицях.

– Це показало, що для людей ця тема дуже делікатна, болюча. Наскільки швидко багато людей охопило обурення  – від вечора суботи до вечора неділі – свідчить, що пам’ять про Майдан досі є  оголеним нервом, який змушує суспільство рефлекторно реагувати.

– Вакарчук підіймав тему у Twitter зрілості суспільства та назвав соромом трощіння магазинів. Як повинно було вчинити зріле суспільство у цьому випадку?

– У зрілому суспільстві – якби у нас була країна, де панує право – достатньо було б побачити цей злочин, подзвонити до поліції й бути впевненим у тому, що ти все зробив.

Але у нашому випадку всі міркування про зрілість суспільства дуже далекі від життя. Це певною мірою софістика. Якщо повертатися до цього акту розплати, то це радше ознака зрілості суспільства, яка є кращою, ніж взагалі нічого.

Якби українці це проковтнули – це б означало, що ми знаходимося на кілька сходинок нижче у своєму розвитку.

Сподіваємося, що вже в найближчому майбутньому не буде потреби у такій жорсткій реакції суспільства.

Зараз, на жаль, ми не є такою державою. Особливо це відчутно, коли йдеться про події  Майдану. У нас всіх залишилися питання: чому не покарані вбивці? Хто вони? Ці питання без відповіді не дозволяють громадянам мовчки сидіти і чекати, доки поліція у всьому розбереться.

Коли влада розбереться з цими питаннями – суспільство спокійніше реагуватиме на подібні вчинки.

– Що тоді робити, аби таких ситуацій більше не виникало? Пропозиція ставити таблички біля кожного графіті і дірки від кулі у стінах, м’яко кажучи, не є змістовною.

– Я теж абсолютно впевнений, що таблички або захисне скло – не те, що має захистити такого роду пам’ятки.

Охороняти повинно розуміння їх важливості. Тут набагато важливіше створити культуру несприйняття актів вандалізму. Така культура виховується, зокрема, жорсткою реакцією влади.

Ця справа може стати прецедентом. Якщо буде жорсткий, але справедливий вирок, то очевидно, що це буде сигналом для тих, хто матиме бажання скоїти подібний злочин. Також це буде сигналом для суспільства про те, що ми живемо в державі, яка здатна захистити себе і своїх громадян.

Таблички, захисне скло, автоматник біля кожного експонату – це дуже прості та неправильні відповіді на складні питання.

– Знищення графіті підпадає під статтю частину 2 статті 298 Кримінального кодексу, яка передбачає або штраф до 2 тис. 350 грн, або ув’язнення до трьох років. Яке покарання буде справедливим?

– Точно не штраф 2 350 грн. Таке покарання для заможної люди буде лише заохоченням витратити ще 2 350 грн, щоб знищити ще щось. Тут має бути значно жорсткіша санкція.

– Ув’язнення?

– Це вирішуватимуть правоохоронні органи і суд. Повторюся, покарання у вигляді мінімального штрафу – точно не той випадок, який мав би стримати у подальшому дії такого роду вандалів.

– Москва посадила на 20 років українця Олега Сенцова лише нібито за підготовку знищення пам’ятника Леніну в Криму. Зрозуміло, що звинувачення Сенцова у такому не мають справедливих доказів. Але чи не буде ув’язнення бізнесмена за знищене графіті кроком до авторитаризму, як у Росії?

– Різниця у тому, ув’язнюють людину за знищену пам’ятку чи за вигадану історію. Думаю, що захищати свою пам’ять держава зобов’язана. Якщо йдеться про якісь особливо екстремальні випадки, коли це було зроблено з особливою цинічністю, то цілком можливо говорити і про кримінальне покарання, зокрема ув’язнення.

Дотримання закону не означає перетворення України на авторитарну державу. Те, що ми бачимо у Росії стосовно Сенцова – це імітація законності. Усі прекрасно розуміють, що ця справа шита білими нитками.

Натомість у цьому випадку всі усвідомлюють, що людина знищила графіті невипадково й свідомо. Власник магазину протягом доби заявляв про цей факт неодноразово у соціальних мережах і хизувався своїм вчинком.

– Він зараз говорить, що його підставили. Він боїться самосуду чи покарання суду?

– Важко сказати, кого він боїться. Але найприємніше було припустити, що він боїться саме відповідальності згідно з законом. А відповідальність передбачена достатньо серйозна.

Богдан Амінов.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка