PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Сезон полювання на депутатів

Генеральний прокурор України Юрій Луценко оголосив новий “сезон полювання” на народних депутатів.

Так, на прес-конференції у Миколаєві 4 вересня Генпрокурор заявив, що кілька десятків депутатів перевіряються на правильність заповнення електронної декларації та повноту сплати податків. Щодо інших нардепів слідчі опрацьовують і “неподаткові версії”.

– Коли доказів буде достатньо – я подам подання до Верховної Ради. За моїми суб’єктивними відчуттями, восени доведеться подавати нові уявлення, – пригрозив Луценко.

Тим часом, у ГПУ пояснюють, що чергового списку депутатів ще немає.

Генпрокурор нічого не сказав про долю своїх “літніх” уявлень. Нагадаємо, у липні керівник ГПУ домагався зняття депутатської недоторканності з шести народних обранців, двох з яких парламент відмовився позбавити імунітету. Цікаво, що з усіх нардепів тривалий час без підозри залишався тільки Олесь Довгий. Його справу розробляла київська прокуратура, потім матеріали передали у Спеціальну антикорупційну прокуратуру, де їх визнали недостатньо підготовленими. Неофіційно у САП пояснюють, що доказів зібрано недостатньо, і справу варто повернути на рівень Києва.

Щоб цього не сталося, у п’ятницю, 22 вересня, Луценко був змушений підписати підозру Довгому власноруч. Це в черговий раз нагадало про персональний конфлікт між Генпрокурором і екс-секретарем Київради.

Яким буде фінал всіх шести уявлень? Що чекає нардепів Євгена Дейдея, Андрія Лозового, Олеся Довгого, Борислава Розенблата, Максима Полякова та Михайла Добкіна? Нагадаємо, до перших двох ГПУ пред’явила претензії, пов’язані з підтвердженням походження майна. Справи Довгого і Добкіна стосуються виділення землі у Києві та Харкові. Полякова та Розенблата, якими займалися детективи НАБУ, інкримінують отримання хабарів за лобіювання інтересів приватної компанії, що спеціалізується на видобутку бурштину.

– Більшість з цих документів (уявлень Генпрокурора на депутатів. – Ред.) явно не були достатньо обґрунтовані і виглядали поспішними, передчасними, зі слабкими, і, головне, непереконливими доказами провини законодавців, – вважає екс-заступник Генпрокурора Олексій Баганець.

Єдиним поданням, яке можна було теоретично виносити на обговорення в регламентний комітет парламенту, вважає Баганець, є “бурштинове справа”. Але і в ній були очевидні прорахунки.

– Основним доказом вини нардепів Полякова і Розенблата Генпрокурор назвав негласні слідчі дії, такі як аудіо-, відеоконтроль особи і зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Твердження Генерального прокурора на регламентному комітеті про те, що всі ці оприлюднені телефонні розмови названих народних депутатів або відеозйомки їх розмов, в т. ч. і з так званим “агентом Катериною” нібито проводилися на підставі постанов слідчих суддів, а тому є законними, непереконливі, оскільки явно проведені з порушенням порядку, передбаченого КПК України. Такі докази згідно зі ст. 86 Кримінально-процесуального кодексу не можуть бути враховані при прийнятті процесуальних рішень, – вважає Баганець.

Політолог Володимир Фесенко також вважає історію Розенблата і Полякова суперечливою.

– Є очевидні відеодокази, показання свідків, докази, які показують, що депутати пішли на корупційну угоду. Докази є, і дуже серйозні. Парадокс ситуації полягає в тому, що згідно з “кодексу Портнова”, проти депутата не можна вести прослушку і стеження без його згоди. Посилаючись на цю норму, депутати можуть називати дії НАБУ протизаконними, що Поляков вже і робить. Тому ситуація дуже суперечлива.

Відповідно до букви закону, НАБУ вийшла за рамки “кодексу Портнова”. Здоровий глузд говорить, що потрібно притягати до відповідальності людей, які порушили закон. А як інакше боротися з корупцією? Мій прогноз – рішення суду залежатиме від громадської думки. Якщо суспільство реагуватиме дуже гостро, жорстко, то суди підуть назустріч прокуратурі і НАБУ. А якщо громадська думка буде байдужою, то у Розенблата і Полякова з’явиться шанс уникнути покарання, – зазначив Фесенко.

Політолог Андрій Золотарьов впевнений, що у справі Полякова і Розенблата мала місце “провокація хабара”. І, не дивлячись на очевидність провини обох депутатів, судовий розгляд намагатимуться затягнути.

А ось політичний експерт Євген Магда вважає, що суд у справі Розенблата і Полякова зобов’язаний буде прийняти до уваги всі зібрані слідством матеріали.

– Є відео, яке було знято агентом НАБУ. Шанси Розенблата і Полякова вийти сухими з води навіть менше, ніж у Добкіна. Суд повинен брати до уваги всі факти і докази. Думаю, що у суді покажуть дещо більше, ніж було продемонстровано широкому загалу раніше, – зазначив директор Центру суспільних відносин.

На відміну від “бурштинової справи”, історії Довгого, Дейдея і Лозового фактично не мають перспективи – у цьому впевнені і професійні юристи, і політичні експерти.

– Тема Довгого є занадто давньою, а докази слабкими для направлення справи до суду. Що стосується Лозового, то громадяни в Україні поки не мають доступу до реєстру культурної спадщини, вони не мають можливості реєструвати раритети у державних органах. Тому не треба поспішати з висновками. Звичайно, потрібно досліджувати джерело появи майна, і, якщо воно придбане незаконним шляхом, то притягати до відповідальності. Але справи проти Довгого і Лозового вимагають більше аргументів, щоб звинуватити людей у заподіянні шкоди державі. Так само і щодо Дейдея. Треба заборонити піар правоохоронних органів, саме піар. Прокурор повинен бути неупередженим. Сьогодні законодавство дає підставу вносити до реєстру досудових розслідувань будь-яке звернення, і воно відразу повинно реєструватися, але питання – що буде на виході? – стверджує колишній перший заступник Генерального прокурора Микола Голомша.

Екс-прокурор Києва Сергій Юлдашев вважає, що найбільш безперспективною є справа проти Довгого.

– Не може одна людина відповідати за те рішення, яке приймається більшістю голосів. Також варто звернути увагу, що було це у 2007 році. На момент прийняття цього рішення прокуратура здійснювала нагляд за дотриманням закону. Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день рішення, яке Довгий ставив на голосування, не скасоване. Воно не скасоване ні радою, ні у порядку нагляду, – говорить він.

Згоден з колегою і Олексій Баганець.

– Довгому інкримінують порушення регламенту. По-перше, регламент не є законом. У КМДА один регламент, у міськраді Ірпеня – інший. Питання: якби він допустив порушення регламенту, а Київрада не проголосувала. Тоді б землю виділили? Звичайно, ні. У законодавстві чітко сказано: місцевий керівник несе відповідальність у межах своїх повноважень. Якщо сесія проголосувала, дії секретаря не мають значення, – вважає він.

А ось Добкіну, як і Полякову з Розенблату, може дійсно загрожувати покарання у вигляді позбавлення волі. Сам Юрій Луценко зауважив, що голова міської ради (Михайло Добкін обіймав цю посаду у Харкові з 2006 по 2010 рік) має право не підписувати рішення, якщо впевнений у його незаконність. Мова в даному випадку йде не про порушення регламенту, а про порушення закону.

– У даній ситуації Добкін може сісти. Він зручна жертва. Навіть якщо йому вдасться якимось чином дотягнути до дострокових або строкових президентських виборів, і балотуватися, це йому не допоможе, – зазначив директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.

Аналогічну думку висловив і Андрій Золотарьов, назвавши харківського політика “сакральною жертвою”.

– До Добкіна не будуть настільки поблажливі. Процес тягнутиметься, може виникнути ситуація з тим, що Опозиційний блок підставить плече. Його можуть принести на вівтар правосуддя як сакральну жертву, щоб продемонструвати, що і депутатів карають. Якщо з іншими не виходить, аж надто щільний захист, то з Добкіним все зрозуміло, – упевнений Золотарьов.

– Щодо пана Добкіна серйозне провадження. Судячи з масштабу, думаю, що Михайлу Марковичу буде непросто у залі суду, – зазначив політолог Євген Магда.

Володимир Фесенко вважає, що якби Добкін поводився менш агресивно по відношенню до влади, то мав би більше шансів уникнути реального покарання.

– Добкін іноді дозволяє собі різкі висловлювання, демонструє якусь агресію, а дія викликає протидію. Якщо якийсь депутат демонструє агресію по відношенню до влади, то влада відповідає йому аналогічно. Я б сказав, що Добкін нарвався. Треба розуміти, що у нас система суспільно-правова дуже політизована. Я не суд, але я не сумніваюся, що там махінації були, але історію щодо Добкіна спровокували його нахабство і агресивність, що спрацювали проти нього, – зазначив політолог.

Підбивши підсумок вищесказаного, можна говорити, що провал судових процесів щодо щонайменше трьох з депутатів (Дейдея, Лозового і Довгого) цілком передбачуваний. Щодо інших справ нас чекають досить напружені судові процеси. Втім, доля другої трійки депутатів багато в чому залежатиме не стільки від суддів, скільки від настрою у суспільстві.

Іван Ярмоленко.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка