PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Донбас 2018. Повернути все українське у Луганськ і Донецьк реально за три дні

Українсьий журналіст, глава правління Донецького інституту інформації Олексій Мацука розповів в інтерв’ю Фактам ICTV про найбільші загрози на Донбасі, як можливо вирішити конфлікт та чи можливо це у 2018-му.

– Найгостріші проблеми Донбасу у 2018-му – ваша версія?

Найголовніша проблема, яка наближається до нас всередині України, – це президентські і парламентські вибори у 2019 році.

Адже Донбас стане заручником для політичних партій, які під час боротьби за електорат намагатимуться шукати ворогів всередині Донбасу, називатимуть винних в подіях 2014 року всередині країни, пропонуватимуть варіанти для реінтеграції угруповань “ДНР” і “ЛНР” тощо.

Політизація і популізм – це загроза №1.

Міжнародні організації, зокрема ОБСЄ, наполягають на тому, щоб дивитися на питання Донбасу інструментальню –  йдеться про вирішення проблем з КПВВ, видачі довідок в ОРДЛО тощо.

Але це все неможливо робити за умови глибокої політизації процесу.

– Окей, а як щодо неполітичних моментів – життя людей на Донбасі зміниться в 2018-му?

– Головне – це робота зі збереження прав людини. Наприклад, діти, які народилися на непідконтрольній території упродовж останніх чотирьох років, отримують свідоцтва про народження від невизнаних угруповувань.

Крім того, є певні махінації з нерухомістю на тій території. Люди не отримують ліки, які держава зобов’язана надавати (йдеться, зокрема, про онкохворих).

Багато чого люди на непідконтрольній Україні території отримують з Росії.

Тому у 2018-му є велика загроза в тому, що інтеграція відбуватиметься не в Україну, а в російський простір.

Люди, які не хочуть бути частиною Росії, просто не мають альтернативи через подекуди небажання, блокування, забування та інші причини з боку української сторони.

Загалом, всередині України дуже страшно сьогодні займатися захистом прав людей, які проживають на непідконтрольній території.

– В чому полягає суть страху?

– Йдеться про страх втратити свій рейтинг у Києві.

Чомусь помилково вважається, якщо є назва Донецьк в організації, в якій працюєш, то це якась загроза для українського суспільства.

– Певне, найпоширеніша дискусія зараз про Донбас стосується двох векторів: реінтегрувати чи відрізати ОРДЛО. Наскільки це буде гострою проблемою у 2018-му?

– Це дуже гостра проблема. Росія прикладає багато зусиль для цього. Їхня риторика зводиться до однієї тези – в Україні “громадянська” війна.

І деякі “патріотичні” політики використовують цю “мозаїку” та закликають покарати когось зі своїх громадян, побудувати стіну посередині України між, умовно, кажучи Маріуполем, Донецьком і Краматорськом. Чому не на кордоні з Росією?

Певне, таким політичним силам треба ставити питання про те, коли б така стіна дійшла до кордону з РФ.

Якщо така стіна з’явиться на нашій території – це означатиме, що пропаганда про громадянську війну працює.

– Сама проблема Донбасу вирішиться протягом 2018-го чи це ілюзії?  

– Я думаю, що це повинно бути комплексне рішення не на один рік, яке залежить не тільки від України, а й глобальних міжнародних зусиль.

Ситуація змінюється. Люди, які живуть на Донбасі, намагаються виживати у цій реальності. І якщо постійно говорити, що ми хочемо ізолюватися від них і не бажаємо чути їхньої думки, то від них буде відповідне ставлення.

Треба змінити філософію і говорити, що на Донбасі люди і територія України.

Для цього треба багато зусиль – необхідно створювати коаліції у владі та громадянському суспільстві.

– Силовий варіант взагалі реальний на тлі  вашої риторики?

– Силовий варіант розглядається, в першу чергу, Росією.

Україна на силовий варіант, наскільки я знаю, не розраховувала. По-перше, це заборонено Мінськими домовленостями, які Київ визнає і прагне реалізувати.

По-друге, президент Петро Порошенко неодноразово наголошував, що політико-дипломатичний шлях – єдиний, яким можна вирішити проблему Донбасу.

Він не передбачає військових атак та інших агресивних дій.

Я думаю, поки є президент Порошенко, говорити про зміну курсу і військової стратегії не варто.

Треба враховувати ризики і наслідки. Як реагуватиме Росія? Можна лише здогадуватися.

– Росіяни виходять із СЦКК. Для людей, які живуть на Донбасі, що це означає?

– Поки росіяни були у цій структурі, було сподівання, що з ними можна якось домовлятися.

Але коли вони пішли на цей крок – це знову показує бажання Путіна нав’язати прямий діалог Донецька і Києва (мається на увазі, з очільниками “ДНР” та “ЛНР”).

Я думаю, що безпека людей без СЦКК може погіршитися. Чим менше моніторингових функцій – тим більше порушень.

– Є думка, що все йде до консервації конфлікту на Донбасі. Глобального просування у вирішенні немає. 2018-й не виключення?

– Проблема консервації є постійною. Це може призвести до того, що нам буде все тяжче повертати ці території.

Адже законсервується не лише конфлікт, але й суспільна думка, розрив економічних зв’язків, ідеологія про ворожнечі цієї території тощо.

Тому це дуже небезпечно на сьогодні, якщо ця консервація відбудеться.

– На Донбасі все більше стає Росії. Валюта – рубль, виплачують пенсії, так звані гуманітарні конвої теж з РФ. Чи реально у 2018-му повернути Донбас?

– Повернути усе українське в Луганськ і Донецьк цілком реально за три дні. За умови, якщо Росія припиняє контролювати цю територію.

Повернути гривневу зону, залізничне сполучення, мобільні машини з пенсіями тощо.

– Є великі сумніви, що Росія зупинить свою агресію без вагомих причин. Що на нас чекає в іншому випадку?

– Якщо не припинить – це гуманітарний вимір ситуації, тобто повернення через роботу з населенням. У першу чергу, через захист прав людини.

Треба, щоб Україна перетворилася на флагмана з захисту прав своїх громадян незалежно від того, де вони знаходяться – в Португалії, Донбасі чи Москві.

Лідерство можемо взяти у розбудові правової держави, щоб згодом експортувати цю модель на Доннечину і в Крим.

Це довгий шлях, до його треба готуватися і ретельно прораховувати все. Поки усе йде дуже повільно, як бачимо.

Богдан Амінов.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка