PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Один день із життя українців в їхній утопічній країні

Факти ICTV опитали українців, якою вони бачать країну своєї мрії, не покидаючи її межі.

Утопічна країна – вигадана. Це мрія, фантазія, яка може існувати тільки в уяві. Чи не кожен українець думає про те, як міг би минути цей день, якби його можна було прожити в іншій країні. За сімейною вечерею або ж у колі друзів інколи всі ми стаємо великими експертами і обговорюємо одвічне питання – якою ж має бути наша ідеальна держава? Як кажуть, часом повигадувати і помріяти не гріх. Чи рухався би цей світ, якби не мрійники і безумці? Події сьогодення доводять, що ні.

Українці вже 27 рік поспіль мріють про свою ідеальну країну. Шкода тільки, що досить часто мрії так і залишаються нездійсненими і не реалізованими. Невже суспільство ставить перед владою такі важкі для виконання завдання?

Чомусь склався такий стереотип у наших можновладців, що українці працювати не люблять. Мовляв, то вихідних їм подавай якнайбільше, то заробітна плата їх не влаштовує. Та на питання «Як би починався Ваш день в утопічній країні?» семеро з десяти респондентів дали просту відповідь – він розпочинався б дещо банально – з походу на роботу. Дивно звучить? Здавалося б, для чого працювати, якщо це утопія. Ось що стосовно цього каже студентка Анна:

Навіть у моїй утопічній країні я би працювала. А як по-іншому? Тільки от що зазначу – це була б робота, якою б я жила, а не просто йшла туди, бо мушу. Це була б робота за спеціальністю, а не коли ти прокидаєшся о п’ятій ранку, щоб їхати підзаробити, сортуючи товар. Або коли маєш червоний диплом, як мій брат, але йдеш працювати продавцем чи приймати замовлення у МакДональдс. Це робота, де я змогла б себе реалізувати, де змогла б розвиватись, аби бути конкурентоспроможною. І не тільки я, а всі мешканці цієї країни. Ось це і є моя утопія – розвинута держава, де кожен професійно займається своєю справою і знає, що він на своєму місці.

Наступне, на що звертають увагу усі респонденти – це наявність у цій країні прозорої економіки та відсутність корупції. Як наслідок – гідний рівень життя та високі соціальні стандарти. Це коли ти не існуєш, а живеш. Це життя, коли до тебе ввічливо ставляться у магазині чи в будь-якій державній установі. Життя, коли кожен громадянин відчуває, що знаходиться під захистом держави. Життя, в якому немає приниження і сорому в очах мами в магазині, яка мусить відмовити своїй дитині в покупці якоїсь маловартісної дрібнички або тієї ж цукерки. Життя, в якому пенсіонери, які пройшли «дев’ять кіл пекла» в лікарні, не стоять в черзі в аптеці і не думають, чи вистачить їм сьогодні на життєвонеобхідні ліки.

Що можу сказати. Звісно, мрію про зміни. Хочеться, щоб якщо не ми, то наші діти мали краще майбутнє. Щоб не думали, на чому зекономити сьогодні, як оплатити комунальні послуги, дожити до наступної зарплатні. І те краще життя хочеться мати у своїй країні, а не за кордоном. У мене сестра з чоловіком нещодавно поїхали на заробітки в Італію. Звісно, згодом планують і дітей забрати. Тільки от прикро зараз від них чути, що бабусю вони люблять більше, ніж батьків, які їх покинули. Хіба ж поясниш дітям, що батьки не від доброго життя туди поїхали – ділиться думками 40-річна киянка Олена.

Звісно, високі соціальні стандарти, престижна робота, висока заробітна плата, відсутність корупції – це обов’язкові складові ідеальної держави. Однак все це матеріальні цінності. Мало хто з опитаних зазначав і про важливість певних моральних аспектів – лише двоє з десяти опитуваних побіжно про це сказали, – хоча вони не менш важливі для успішної країни. І йдеться тут не про «високі ідеали», як, наприклад, що всі в країні мають бути щасливі або ж приязні та життєрадісні, бо для кожного ці поняття мають означають різне і кожен їх трактує по-своєму. Тут йдеться про наявність поваги один до одного, поваги до думок інших, терпимості до людей, погляди яких частково або повністю відмінні від власних. Це означає, що слово громадянина – не порожній звук, воно має свою цінність. І не важливо, хто ти за професією, який твій матеріальний стан, проживаєш ти в сільській місцевості чи в мегаполісі.

Моя ідеальна країна така, в якій кожен усвідомлює, що перш за все він громадянин держави, якому не байдуже, куди вона рухається та чим живе. Це країна, де живуть люди, які не погоджуються продати свій голос на виборах, не відмовляються йти і робити свій усвідомлений вибір, які потім не будуть нарікати на те, що влада погана і звинувачувати всіх у цьому, крім себе – говорить киянин Олексій.

Власне, якщо узагальнити слова Олексія, то стає зрозумілою дуже проста істина – кожен громадянин повинен бути відповідальним. Час позбутися успадкованої від СРСР безвідповідальності. Ми досі живемо із мріями, вимогами, що держава повинна нам дати спочатку якісну ґрунтовну освіту, потім хорошу роботу і, звісно, високий рівень життя, але почасти не усвідомлюємо, що держава – це не ефемерне поняття. Держава – це кожен громадянин. І те, якою вона є, залежить не лише від політиків, яких ми самі й обираємо, а ще й від кожного з нас. Якби кожен, хто продає свій голос на виборах, замислився над наслідками, не слухав порожніх обіцянок, самостійно аналізував ситуацію в країні, а не казав, що він аполітична особа і йому це не цікаво, то кожен помітив би позитивні зміни. Прикро, що більшість обирає набагато легший шлях – не піти на вибори, бо й без мене все вже зрозуміло, не цікавитись суспільно-політичною ситуацією в країні, бо ж це так нудно, критикувати владу і нарікати, що все тут не так, зосередитися тільки на власних труднощах і думати, що сьогодні прожили і далі якось буде.

Так і живемо з думками «моя хата скраю» і «якось воно буде». Так от, поки ми чекатимемо, що хтось прийде і зробить ідеальні умови для життя в нашій країні, то дива не станеться. Так і будемо жити «якось», зате із мріями і надіями на краще, не розуміючи, що нас вбиває наша байдужість. Наші мрії вбиває страх почати змінюватись самому: сумлінно виконувати свою роботу, чесно платити податки в бюджет, щоб потім не нарікати на низьку якість життя. Нас вбиває страх змін.

Можна довго думати над питанням, якою би була наша утопічна країна, мріяти про неї, але от почати робити кроки до змін набагато важче. Власне ситуація складається так, що ми і зараз якоюсь мірою живемо в утопії. Постійно чуємо, що наша країна демократична, у ній панує свобода думки, слова, рівність у правах усіх громадян, незалежно від їхнього соціального статусу. Але, по суті, це ілюзія, наші вигадки, фантазії, мрії, у які так хочеться вірити, бо ці поняття, ідеали, на превеликий жаль, існують поки тільки в нашій уяві.

ФОТОgogetnews.infosharonmccormick.meprozoro.infow-n.com.ua

Вікторія Гірко.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка