PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Непотрібні своїй Батьківщині: cкількох росіян судять в Україні за війну

Україні принципово довести, що на сході нашої країни воюють кадрові російські військові і найманці. Скільки їх затримали в Україні і чому вони не потрібні своїй країні, читайте в матеріалі Фактів ICTV.

Гібридна війна, яку Росія веде проти України, виявляється такою ж і для самих росіян. Тих, які їдуть воювати на Схід нашої держави. “Их там нет” – фраза, яка дозволяє російській владі не помічати своїх громадян і військових, позбавляючи їх офіційного визнання. Самі ж росіяни, власною мовчанкою і бездіяльністю, погоджуються з таким підходом влади.

Україна ж зацікавлена у доведенні участі російських громадян і  кадрових військових у війні на Сході. Хоча, в цьому питанні в нас більше розбираються громадські активісти, ніж провладні структури. Про те, скількох громадян Росії судить українська сторона за участь у війні та чи можливий обмін їхніх військових на наших полонених та бранців Кремля, розповіла правозахисник та координатор Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова.

Тривалий час українська сторона не вела списків затриманих росіян

На початку липня представник України в гуманітарній підгрупі тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко повідомила, що Україна готова передати РФ 36 її громадян для обміну на наших політв’язнів.

Саме громадян РФ у нас десь близько 20. У тому списку з 36, який подала Геращенко, є частина громадян України, які засуджені за шпигунство і державну зраду. Але вони не пройшли процедуру виходу з українського громадянства. І поки не буде їхньої офіційної згоди на участь у обміні, ми не можемо вносити їх у списки, – говорить Ольга Решетилова.

Для того, щоб розуміти історію з росіянами, які є в нас, потрібно розуміти, що відбувається з нашими полоненими. Є кілька  категорій полонених: військові та цивільні, які утримуються в полоні невизнаних ДНР/ЛНР, заручники, яких тримають у тюрмах на території Росії і ті, хто знаходяться в окупованому Криму.

У Мінському форматі йдеться лише про територію Донбасу, там не обговорюється Крим і Росія. Ірина Геращенко відповідальна тільки по Донбасу. І коли вона в квітні дала перший список росіян, затриманих або засуджених у нас у зв’язку з конфліктом, росіяни його зразу повернули, типу “ми тут ні до чого” – це їхня стандартна позиція з 2014 року. Правозахисники і родичі в’язнів Кремля неодноразово говорили про те, що для переговорів і звільнення політв’язнів, повинен бути створений окремий міжнародний майданчик із залученням професійних міжнародних переговорників, – наголошує Решетилова.

Тривалий час українська сторона взагалі не вела списків затриманих росіян. Правозахисниця говорить, що це чітко видно по тому, як їх порціями видавала Геращенко.

Ці списки не перевірені. Спочатку говорили, що в нас 23 громадянина РФ для обміну, потім сказали, що можуть запропонувати ще 13. Коли в грудні відбувся великий обмін полоненими, на базу під Слов’янськом привезли 18 громадян Росії, які мали б брати участь у обміні. І правозахисники обурилися, – якщо ми зараз віддаємо і громадян РФ, кого будемо обмінювати на в’язнів Кремля? В останній момент їх викреслили зі списків.

Прокуратура не намагалась доводити, що це кадрові військові РФ

За словами координаторки МІПЛ, Служба безпеки України та Адміністрація президента довгий час надсилали відписки, що розголошення списків неможливе. Йдеться про громадян Росії, затриманих за статтями розв’язання війни, створення терористичних організацій, посягання на територіальну цілісність.

У СБУ кажуть, що це не їхня компетенція. Хоча, більшість росіян затримані і проходять за статтею 258-3 (Створення терористичної групи чи терористичної організації). В АП вважали, що відкритість списків може нашкодити переговорному процесу. Хоча, якраз відкритість і дозволила громадськості дізнатися про затриманих в 2015 році кадрових військових Олександра Алєксандрова і Євгена Єрофєєва. Так само як і про Віктора Агєєва, якого засудили на 10 років, – говорить Решетилова.

Є Руслан Гаджиєв, Віктор Агєєв, Олексій Сєдіков – вони реально брали участь у бойових діях і були затримані під час боїв. І є опосередковані докази того, що вони кадрові російські військові. Але в судовому процесі прокуратура цього не доводить, – розповідає активістка.

Руслан Гаджиєв – уродженець Ставропольського краю, останнім часом проживав у Краснодарі, потрапив на Донбас, як він стверджував в суді, не з власної волі. Його затримали в січні 2015 року під час бою під Санжарівкою. Перед боями за Дебальцеве.

Нібито в грудні 2014 року в Ростові-на-Дону Гаджиєва затримала поліція в адміністративному порядку, а після того, як він відбув 15 діб арешту, представники поліції повідомили йому, що він підозрюється у викраденні автомобіля, і єдиним способом уникнути кримінальної відповідальності є його допомога в обслуговуванні військової техніки в місті Донецьк РФ.  Гаджиєв погодився, його і ще 21 громадянина на вантажівці доставили в Донецьк, але там повідомили, що техніку доведеться ремонтувати в Красному Лучі (зараз окупована територія) Луганської області. Вже в Красному Лучі Гаджиєв вступив до лав окремого танкового батальйону Август угруповання ЛНР.

23 січня чотири танки батальйону Август висунулися на штурм взводного опорного пункту Валєра. В одному з екіпажів був Руслан Гаджиєв. Крім того, що танки вели прицільний вогонь по позиціях ЗСУ, екіпаж Гаджиєва давив гусеницями українських військовослужбовців.  В результаті танкової атаки семеро українських військових загинуло (як свідчать результати судово-медичної експертизи, більшість – внаслідок наїзду танка), ще десять отримали поранення різної тяжкості. Всі чотири танка бойовиків були знищені. Гаджиєв виявився єдиним, хто вижив з бойовиків.

Читайте: ООС: бойовики б'ють зі ствольної артилерії та 120-мм мінометів Іловайський котел: хто відповість за втрати Звільнення заручників: хто зриває обміни та скількох людей визволили

У суді Руслан Гаджиєв свою провину повністю визнав. 12 грудня 2017 року Артемівський суд Донецької області виніс вирок, яким засудив його на 15 років позбавлення волі за статтями теракт, участь у терористичній організації, незаконне поводження зі зброєю, розв’язування агресивної війни.

Олексій Сєдіков – житель Сєвєродвінська, який приїхав воювати на стороні ЛНР, займав посаду командира взводу 7-ї бригади сил угруповання ЛНР.  У липні 2016 року під час бою поблизу села Троїцьке був поранений в ногу і затриманий українськими військовослужбовцями 54 ОМБр. У тому бою також був затриманий командир роти цієї ж бригади громадянин РФ з Омська Натан Цакіров, він помер від отриманих поранень. Седіков представлявся лейтенантом ЗС РФ, при цьому стверджував, що приїхав воювати на Донбас добровільно разом зі своїм другом. У березні 2017 року Генеральна прокуратура України повідомила, що Олексій Седіков засуджений до 11 років тюремного ув’язнення за участь у терористичній організації та незаконне поводження зі зброєю.

На початку серпня 2018 року він попросив перевести його в Росію в обмін на одного з українців. Зараз у Сєдікова проблеми з ногою. Про необхідність операції раніше заявляв представник України в Мінській контактній групі і людина, близька до Кремля, Віктор Медведчук. Ця обставина навіть стала предметом переговорів мінської контактної групи. Нібито Медведчук запропонував за свій рахунок оплатити Сєдікову операцію і подальший курс лікування. Коли російська служба ВВС звернулася до прес-служби Медведчука, там сказали, що “його лікування неможливе з політичних причин”.

Олексій Сєдіков – один з тих громадян Росії, яких в першу чергу збиралася відвідати російський омбудсмен Тетяна Москалькова. Загалом, російські дипломати, консул не їздять на зустрічі із затриманими в Україні росіянами, які знаходяться у місцях несвободи на Донбасі. Їм не рекомендує внутрішня служба безпеки. У результаті росіяни в СІЗО Бахмута й Маріуполя ізольовані від світу по три-чотири роки.

Україні принципово важливо довести, що у нас у війні беруть участь громадяни Росії

Наприклад, як по Ігорю Кімаковському, засідання по якому не розпочиналося майже три роки. По його справі судові процеси досі тривають. Проте, потрапити на них непросто – суди постійно затягуються, переносяться, – говорить Ольга Решетилова.

Ігор Кімаковський – у минулому викладач Санкт-Петербурзького аграрного університету. Як сам стверджує, поїхав на Донбас як волонтер, допомагати цивільному населенню. В окупованому Дебальцевому був радником “мера”. Але там його всі знали як Артема Сєргєєва. Цікаво, для чого волонтеру приховувати ім’я? Двоє прикордонників, які його затримали на блок-посту в Березовому Донецької області, розповідають, що “волонтер” не зорієнтувався і пред’явив їм “посвідчення снайпера ДНР”. Встановити особу вдалося вже під час обшуку автомобіля з російськими номерами, де був знайдений паспорт громадянина РФ Кімаковского Ігоря Володимировича з тим же фото, що і в “посвідченні снайпера”. При собі у затриманого був пістолет Макарова.

Кімаковскій з ідейних, каже, що хоче на судовому засіданні доводити свою правоту. Він відмовився від адвоката Валентина Рибіна, який жодного разу за три роки не з’явився на засіданні, вони затягувалися через нього. Нам Рибін сказав, що таке затягування в інтересах сторони захисту. Російській стороні не потрібні вироки, бо вони потім будуть представлені в міжнародних судах. Тому такі справи максимально затягуються. Але це не означає, що не буде вироків без присутності обвинувачених, тому що в українському законодавстві є норма про заочне засудження, — пояснює Решетилова.

В лютому 2018 року Красноармійський районний суд почав слухання його справи по суті. Весь цей час росіянин перебував в СІЗО. А 18 травня суд виніс несподіване рішення – звільнити Кімаковского з-під варти.

Тільки-но ми написали, що Кімаковський від середини травня по суті вільна людина, хоч і продовжує з’являтися на засідання, і цю інформацію підхопили ЗМІ, суд і прокуратура, вочевидь, вирішили перестрахуватися і вже найближчого засідання знову помістили його під варту, – розповідає координаторка МІПЛ.

Так само судові процеси відкладаються і по подружжю з Росії Павла Черних і Ольги Коваліс. Вони сидять в Маріупольському СІЗО. Були затримані 29 квітня 2015 року після проведеної СБУ контррозвідувальної операції “Спрут”. З того часу Коваліс і Черних утримуються під вартою. На відміну від їх нібито подільників – ще чотирьох громадян України, один з яких був звільнений в залі суду, очевидно, для великого обміну 27 грудня. Зараз він оголошений в розшук.

Досудове слідство встановило, що ця група, очолювана росіянами з серпня 2014 року і до моменту затримання, сприяла терористичній організації ДНР, збираючи дані про пересування українських військ, плануючи теракти і займаючись вербуванням коректувальників артилерії. За версією СБУ, діяльність групи охоплювала досить велику територію – Волноваський, Володарський райони Донецької області, Маріуполь, окупований Донецьк і навіть Запорізьку область.

Саме Коваліс і Черних були першими в списку, нібито переданому російською стороною Україні для обміну. Але великий обмін 27 грудня минулого року для них в останній момент так і не відбувся.

По деяким росіянам судовий процес навіть не розпочався, як по Валерію Гратовому – який представлявся полковником ФСБ. Був затриманий, коли їхав у Придністров’я по підробному паспорту громадянина України на ім’я Валерія Войтенка. Насправді він громадянин РФ, який тривалий час працював у охороні “президента” невизнаної республіки Придністров’я. А в 2014 році поїхав на Донбас і брав активну участь в бойових діях. В 2014 році в Кишеневі він був затриманий за участь у бойових діях на Донбасі і тоді в його звільнення втрутилося посольство РФ в Молдові. Але знову поїхав на Донбас.

Активісти Українського кіберальянсу опублікували фото зі зламаної поштової скриньки Валерія Гратова, де він позує разом з бойовиками Гіві, Моторолою, Мозговим та Захарченко. Там же є лист, в якому він звертається до Олександра Захарченка з проханням присвоїти йому звання генерал-майора ДНР та вказує перелік бойових дій, в яких брав участь.

Гратов уже рік знаходиться в СІЗО, але в Павлоградському міськрайонному суді ще навіть не був зачитаний обвинувальний акт його у справі.

23 липня один з тих, хто поданий в списках Геращенко, Петро Михальчевський, так званий “міністр охорони здоров’я в Криму”, був затриманий прокуратурою Криму в Києві, написав заяву на ім’я Порошенка, Грицака, Геращенко і Денисової, про те, що відмовляється брати участь у будь-яких обмінних списках. Він не погоджується брати участь у обміні між громадянами України і Росії, бо сам є громадянином України і його адвокати посилаються на статтю 25 КУ, про те, що жоден громадянин України не може бути позбавлений громадянства і переданий іншій державі, – розповідає активістка.

Це ж стосується і “кримських дезертирів”, які не пройшли процедуру виходу з українського громадянства.

Олександр Баранов, який отримав 13 років, Максим Одінцов -14 років позбавлення волі за 408-ю статтею, за дезертирство та Тарас Сінічак, який отримав 8 років. Після анексії Криму ці українські військові перейшли на іншу сторону, отримали російське громадянство і приїхали на материкову Україну вирішувати свої побутові питання. З Барановим і Одінцовим спеціально хоче побачитися російський омбудсмен Москалькова, – розповідає Ольга Решетилова.

Цікава справа Олександра Валехідіса – громадянина Росії, який тривалий час жив у Львівській області, засудженого до 10 років в кінці 2014 року за шпигунство. Він нібито передавав секретні дані своєму куратору. Але невідомо куди подівся куратор. Судове засідання по ньому було закрите, і ми не маємо доступу до матеріалів справи. Про російське громадянство Лариси Чубарової, з позивним “Тереза”, ніхто з ОРДЛО не згадував. Чубарова – активна антимайданівка, до того двадцять п’ять років прожила в Харкові. Коли почалися бойові дії, поїхала в Слов’янськ, до Гіркіна. Була комендантом кількох окупованих міст на Донбасі, а затримали її в 2016 році вдома. СБУ звинувачувала Чубарову в зборі розвідданих для представників “ДНР”. Судове засідання вийшло резонансним: у справі фігурував свідок, який бачив, і суд встановив достовірність показань, як “Тереза” розстрілювала українських військовополонених, – розповідає Решетилова про тих, кого також можна внести у обмінні списки, але до кого немає зацікавлення.

За словами активістки, для того щоб Україна могла подати позови проти Росії в міжнародні інстанції, треба мати вироки національних судів, які підтверджують факт військової агресії з боку РФ. А зараз українські суди перевантажені такими справами.

Для України всі ці люди – кримінальні злочинці, а не політв’язні.  Їх участь у розв’язанні війни на території нашої країни доведено.

У серпні представники уповноваженої з прав людини Людмили Денисової почали їздити до місць несвободи і зустрічатися з громадянами РФ або громадянами України, які внесені українською стороною до списку на обмін на в’язнів Кремля. Їх запитують про їхню згоду чи не згоду брати участь в обміні, а також пропонують написати звернення щодо обміну на ім’я Володимира Путіна. Більшість такі заяви пише без вагань.

Але про свою незгоду брати участь в обміні раніше написав Петро Михальчевский, обвинувачений у державній зраді. Під час зустрічі з Денісовою він це знову повторив. Також від участі в обміні категорично відмовився Володимир Суханов, так званий кримський дезертир. Станом на 16 серпня, 22 ув’язнені російських громадянина написали заяви з проханням до Президента РФ на обмін.

Проте, за словами Ірини Геращенко, російська сторона і омбудсмен РФ Тетяна Москалькова відкинули ініціативу зустрітися в Мінську і обговорити ініціативу України передачі РФ 36 її громадян в обмін на політв‘язнів Кремля.

Дар’я Бура

фото: МИПЛГромадське

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка