PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Півроку без води та електрики: ексклюзивний репортаж з «ЛНР»

Жахи життя у передмісті окупованого бойовиками Луганську, — в ексклюзивному відео, відзнятому місцевою жителькою з ризиком для життя.

Жахи життя у передмісті окупованого бойовиками Луганську, — в ексклюзивному відео, відзнятому місцевою жителькою з ризиком для життя.

Російські танки лишили глибокі шрами на дорогах Луганська. Жителі міста щиро вірили: ці залізні янголи Кремля відкриють їм ворота до раю. А вони їх завезли прямісінько у пекло. Його епіцентр –  селище Ювілейне, майже півроку животіє на межі гуманітарної катастрофи. Спершу самопроголошена влада виправдовувалась  війною. Однак вже сто днів як фронт тут завмер. Здавалося б, час звітувати. Натомість – нові обіцянки, якими не зігрієшся.

Починати ранок, поглядаючи на термометр, — для місцевих вже  звичка. Ніби він може сказати, коли батареї стануть теплими. У квартирі — -6 градусів, води вже давно немає взагалі — ані гарячої, ані холодної. За водою  треба йти — вона є у бюветах.  Година на  морозі видається вічністю. Поки вона тягнеться – можна зарядити телефон від генератора.  А  потім дорога  з вантажем назад, долаючи крижані перешкоди та круті східці знеструмлених будинків.

Побутові клопоти не в змозі заглушити гостре відчуття голоду. Він жене до найближчого супермаркету «Народний». Колишній заклад мережі АТБ бойовики «віджали» під гаслом націоналізації. Налагодити постачання продуктів виявилось  складніше, ніж розграбувати старі запаси. Імітація  достатку у розкладеному однаковому  товарі  на  порожніх полицях: мінеральна вода, пиво, небагато продуктів. Але навіть цей мінімальний асортимент більшості не по кишені. Картки на касі не приймають, а готівка є переважно у найманців.  

Готівки місцевим не дістати: відділення банків закриті, більшість із них — зі слідами відвертого мародерства. Банкомати вкриті багатомісячним пилом: жоден із них вже давно не працює. Роботи теж немає: підприємства не працюють, а оголошення на вулиці лише про заміну пластикових вікон і про виїзд з міста подалі — жодної згадки про роботу.

Епідемії безробіття не уникли навіть елітні гірники. Шахта «Луганська» — перед нею блокпост, за який нікого не пускають. За мирного життя  вона давала заробіток майже п’ятьом  тисячам.  Нині  – залита водою.

За цих умов, як у злиденних дев’яностих, головним роботодавцем стає ринок. Основна категорія відвідувачів  – люди в камуфляжі. Проблема навколишнього зубожіння їх не торкнулася.

Від холоду та голоду квітне букет хронічних захворювань. Однак візит до аптеки переконує: на фармацевтів надії мало. Асортимент ліків не просто бідний — більшості найменувань просто немає! Центр міста справляє не краще  враження. Магазини  та ресторани занедбані, часто — розграбовані. Деякі із закладів мають таблички:  «Магазин порожній, все вкрадено до вас».

Карикатури біля так званого «Будинку Уряду» годують перехожих відповідями, хто винен у гуманітарній катастрофі. Звісно, це далека українська влада, а не пройдисвіти із сусідньої будівлі.  Але за виплатами літніх людей скеровують до українського обласного пенсійного фонду, а не до самопроголошених ватажків. Грошей, звісно, немає. Попри це, оплату за неіснуючі комунальні послуги все одно вимагають.

Транспорт ходить максимум до 17, проте вже о 16 годині життя на центральних вулицях завмирає: по неосвітлених дорогах ніхто не їздить і пішоходи не ходять. У квартирі темно і холодно, єдиним джерелом бодай якогось тепла є кухня, де газ є єдиним способом зігрітися. А світло дають свічки, які ще недавно були просто банальним подарунком.

Наступного ранку наша героїня прокинеться зі світлом. Її появу у селищі зустріли, мов свято. На жаль, ще довго базовий пакет сучасної людини тут сприйматимуть як досягнення бойовиків. А у власних проблемах будуть звинувачувати Київ. Сипати прокльони задубілими від морозу вустами легше, аніж взяти на себе відповідальність за пекло, яке ввижалося раєм.

 Максим Колос. Дістало!

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка