PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Бабченко розповів про свій розстріл на Донбасі

Російський журналіст розповів, що він пережив у момент спроби розстрілу на Донбасі

Російський журналіст розповів, що він пережив у момент спроби розстрілу на Донбасі.Про це він пише у своєму блозі на Снобі.”А ось, до речі, дивно – мені зовсім не сниться мій розстріл. Все, що завгодно сниться. Загиблий хлопчина строковик в колоні під Ізюмом. Третій блок-пост. Поїздки. Дорога. Як ми заблукали після Першого блокпоста. Сам Перший блокпост – якого більше немає. Десантники на Першому, які були дуже агресивні – і до волонтерів і до журналістів – і з якими ми навіть погавкалися, і яких теж більше немає”, – пише Бабаченко.”Пристрілювальні розриви в кілометрі над Третім-А. Слов’янськ. Слов’янськ з Карачуна, до речі, дуже хороший. Це і правда мальовниче місто. Блокпост ДНР, який видно в бінокль. Навіть жінка капітан СБУ (красива, бісова донька!), яка депортувала мене з донецького аеропорту імені Прокоф’єва, якого теж більше не існує – і то часом сниться”, – пише журналіст.

Читайте: Путін застосував нову зброю“А ось як мене витягують по бруду розстрілювати і ставлять до дерева – ні. А адже це найгірший момент за всю цю війну для мене. Власне, це, мабуть, взагалі найгірший момент в моєму житті. Навіть, мабуть, той триденний бій на висоті 13.11, під Шаро-Аргуном, коли загинув Ігор – і приніс мені менше сивого волосся”, – пише Бабченко.”Ніколи я так виразно не розумів, що – все, що мене більше немає. Мене більше не буде. Дивно, але ця парадоксальна думка – “мене більше не буде”, яка в принципі не в змозі бути усвідомлена людським розумом – мною, здається, тоді все ж була усвідомлена. Тривало все це досить довго, кілька годин, і часу на усвідомлення того факту, що все, тепер, схоже, вже точно доїздився, і в цей раз, схоже, вже точно не вилізти – вистачило”, – згадує журналіст.”Край я тоді відчув дуже гостро. До речі, на цьому краю – страшно. А не сниться. А адже вісім місяців пройшло. Чи скільки там. Пора б уже. Та й взагалі сприймається досить рівно. Звик, що до смерті вже. Спасибі Путіну за це. За наше щасливе спокійне життя. В якій вже і до власної смерті звикаєш”, – зазначає Бабаченко.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка