PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Оксана Соколова: Керованої пропагандистької машини в Україні не існує

6 червня в Україні відзначають День журналіста. Сайт «Факти» підготував цикл інтерв’ю з відомими журналістами. Оксана Соколова, Юрій Романенко, Соня Кошкіна – з ними «Факти» говорили про стандарти професії, пропаганду, епатаж, блогерство, помилки в роботі, телебачення та відповідальність журналістів перед суспільством.

Сьогодні до вашої уваги – інтерв’ю з відомою телеведучою програми «Факти тижня», журналістом та продюсером Оксаною Соколовою. 

6 червня в Україні відзначають День журналіста. Сайт «Факти» підготував цикл інтерв’ю з відомими журналістами. Оксана Соколова, Юрій Романенко, Соня Кошкіна – з ними «Факти» говорили про стандарти професії, пропаганду, епатаж, блогерство, помилки в роботі, телебачення та відповідальність журналістів перед суспільством.

Соня Кошкіна: Журналістів атакують для того, щоб вони з’їхали з глузду

Юрій Романенко: Журналісти прищепили українцям «пупоцентризм»

Сьогодні до вашої уваги – інтерв’ю з відомою телеведучою програми «Факти тижня», журналістом та продюсером Оксаною Соколовою. 

Журналіст чи патріот?

Останнім часом я все більше чую: «інформаційний фронт», «наша відповідь російській пропаганді». І це дуже мене непокоїть. Бо журналістика не повинна воювати. Журналістика — над подіями, над процессами. Вона лише дзеркало. Це стандарт. Далі, питання в тому, як його дотримати. Бо рік тому  на нашу країну напали, начхавши на будь-які стандарти. І злива брехні, яка хлинула  з російських ЗМІ,  насправді, викликала велику спокусу. Спокусу дати здачі.

Якщо у тебе в руках такий потужний інструмент як випуск новин або навіть просто репортаж — його ж теж можна використати як зброю у відповідь?

І, будьмо чесними, більшіть з нас таки використовувала, називаючи це громадянською позицією. Навіть питання таке дивне виникло: ти журналіст чи патріот? Я вважаю, що це точно добре, якщо журналіст є патріотом. Але це не має впливати на стандарти його роботи. Звісно, є проекти, де потрібна авторська позиція. Але її дуже багато стало навіть в інформаційних програмах — більшість новинних випусків забарвлені у той чи інший колір. Десь це позиція власників каналу,  десь самих журналістів. Мені здається, що виправдовувати це війною далі не можна. Час першого шоку минув. Ми видихнули.  І далі маємо не уподобитися російській пропаганді.

Чим «годувати» гладача?

Ми давно перестали розглядати  наш проект — «Факти тижня» як класичну підсумкову програму. У нас немає завдання охопити все, що сталося за тиждень. Ми для себе визначили пріоритети, і з ними працюємо. Намагаємося не упускати подій, які точно впливають на зміни в суспільстві, в житті людей. У решті тем орієнтуємося на запити нашого глядача. ICTV — комерційний канал, тому думаємо про рейтинги. А вони є, якщо ми вгадуємо, що саме зараз нашого глядача цікавить.

Мені здається, що я таки знаю його непогано. Не лише вік-стать-місце проживання. Ні, все набагато глибше. Я намагаюсь зрозуміти, як він думає, які ідеї підтримує. Але головне, не піти, так би мовити «на повідку». 

От наш глядач дуже проукраїнський. І дуже радикально налаштований у питанні «Що робити далі із Донбасом?».

Думаю,  він однозначно скаже: відрізати, самі винні… Але ми не можемо потакати… Я впевнена, що от саме у таких питаннях ми маємо залишатися перш за все журналістами. Відстороненими, об’єктивними, переконливими.

У правди завжди дві сторони

«Факти тижня» конфлікт на Донбасі називають війною. Тому що існують певні стандарти: якщо є більше, ніж тисяча жертв з одного та іншого боку, це вже не просто конфлікт.  Крім того, подивіться, світові експерти говорять про «гібридну війну», а не гібридний конфлікт, чи гібридне АТО. Цей термін вже увійшов  до новітніх підручників. Тобто, це війна.

Як її показувати? Звісно, є світовий стандарт військової журналістики. Зброю в руки не брати, на одну чи іншу сторону не ставати.

Нам тут складніше, аніж журналістам BBC чи CNN. Бо це наша війна. Не можливо бути відстороненим зовсім. Це ж нашу країну намагаються розірвати. Але ми точно не повинні перетворюватися на вояків.

Я думаю, що треба виходити з того, що Донбас поки Україна. І там живуть громадяни України. Так, вони думають зовсім на так, як мешканці Києва.  Але давайте залишимо дискусію про причини цього на  інший матеріал. Вони перш за все люди. І що стосується перш за все мирних жителів, ми можемо показувати їх проблеми та життя. Інша справа, як це зробити? Я можу ствержувати, що в українських журналістів немає можливості поїхати на Донбас і зробити чесний матеріал.  Бо для цього треба так чи інакше домовлятися з місцевими ватажками. А вони категорично не зацікавлені в об’єктивних репортажах. Ми перевірили це на досвіді проекту  «Інсайдер». Кілька разів намагалися зробити великий матеріал з окупованих територій. З ким тільки не вели розмови — від заступників Плотницього до прямих помічників Захарченка. Вони все обіцяють, але тільки доходить до справи – все зривається. Дозволяють знімати тільки тим, хто робить сюжети з урахуванням їх позиціі.

Після усіх цих перемовин у  мене виникло відчуття, що нам пропонують з’їздити в прес-тур в «ЛНР» і «ДНР», показати, як там гарно живеться. Я не готова до таких кроків. Навіть, якщо це принесе гарні рейтинги

Віримо своїм джерелам

Суспільство втомилося від війни, але теми  Донбасу люди все одно дивляться, бо вони  напряму пов’язані з майбутнім нашого суспільства. За великим рахунком, це тема виживання.

Звідки ми черпаємо данні про ситуацію на умовній лінії розмежування?  По різному. По-перше, спираємося на власні джерела та інформацію, яку добувать на передовій наші власні військові кореспонденти. 

Ми ніколи не користуємося виключно даними спікерів АТО, РНБО, СБУ.

На жаль, якість інформаційного сектору в  силових відомствах невисока.

Досі трапляється, що  інформація одного відомства суперечить іншому. Або взагалі за пару днів після публікації виявляється, що заявлене не зовсім відповідає реальності. 

На жаль, ми навчені гірким досвідом. Того ж  Іловайська. Коли офіційні речники  говорили одне, а наші репортери привозили зовсім інші  дані. Причоум не усні. Це було  відео – з пораненими, загиблими, з людьми, які виходили з котла… Це були два різні світи: те, що бачили ми, і те, що говорилося офіційно.  

 «Українська пропаганда»

Сказати чесно, українська пропаганда російській навіть «в подметки на годится». Там це  потужна державна машина, яка будувалася протягом останніх  15 років. А в Україні — це по-перше, стихійні рухи. Викликані здебільшого бажанням щось довести у відповідь. По-друге, це дуже локальні акції, розроблені або якимось інститутом влади, або власниками каналу, або взагалі групою журналістів. Цілісної, керованої пропагандистької машини в Україні просто не існує.  Навіть у тих випадках, коли вона, може, і потрібна б була.  Говорити про українську пропаганду, коли в нас працюють телеканали з таким різним політичним забарвленням,  це просто смішно.

 Журналісти – рушії прогресу

Роль журналістів в українському суспільстві дуже велика.  Я переконана, що глобальні соціальні та політичні зміни — ще від моменту  Помаранчевої революції –  відбувалися значною мірою завдяки журналістам. Так, можливо подекуди вони були лише провідникам чужих ідей. Але без них багато б чого не сталося.

Так що можна сказати, що в Україні журналісти – рушії прогресу.  Тому активна громадянська позиція у нас часто цінується більше за фаховість. 

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка